В Іраку розкопали святилище шумерського бога війни

Археологи виявили в регіоні Гірсу в Іраку 5000-річну культову зону, де проводилися свята, жертвопринесення тварин і ритуальні обряди, присвячені богу Нінгірсу.

Вчені з Великобританії і Канади знайшли понад 300 розбитих церемоніальних керамічних чашок, мисок, горщиків, а також велику кількість кісток тварин, повідомляє НВ із посиланням на Live Science.

 
ФОТО: S. Rey / Tello / Girsu Project

Нінгірсу — бог війни і землеробства в шумерської міфології, а також бог-покровитель областей Гірсу і Лагаш. Нінгірсу називали "владикою землеробства", який стежить за порядком на полях і каналах.

Знайдений культовий майданчик було створено жителями древнього міста Гірсу і називався він – Уруку, що буквально означає "священне місто". Однією з яскравих знахідок стала бронзова статуетка качки з очима з черепашок. Дослідники також знайшли частину вази з написом на честь бога Нінгірсу.

Автори знахідки, Себастьян Рей з Британського музею і Тіна Грінфілд з Університету Саскачевану сказали, що чашки і кубки, які вони знайшли, імовірно, використовувалися в релігійному обряді.

На майданчику знайшли товстий шар попелу, який, ймовірно, залишився від великих ритуальних вогнищ. Команда також знайшла вісім заповнених попелом овальних форм, які, ймовірно, були залишками ліхтарів.

Археологи вважають, що культова зона використовувалася протягом періоду, який тривав між 2950−2350 до Р.Х. Велика кількість церемоніальної кераміки міцно пов'язуює культову зону з місцем, "де згідно клинописним текстам проводилися релігійні свята і де населення Гірсу збиралося, щоб святкувати і шанувати своїх богів", відзначили автори відкриття.

Клинописні таблички, знайдені в Гірсу в кінці ХІХ-го і початку ХХ-го століття, описують релігійні свята, для яких використовувалася ця культова зона. За словами Рея і Грінфілд, в табличках написано, що релігійне свято на честь Нінгірсу проводився два рази на рік і тривало три-чотири дні.

Китаїв: за 10 кілометрів від Хрещатика дивом збереглося місто часів Русі

На півдні Києва збереглося місто часів князя Володимира: майже 400 курганів, пів кілометра валів, головний в'їзд, давні дороги і велике поселення, де тисячу років тому вирувало життя. Це - Китаїв, пам’ятка археології національного значення. У центрі Києва оборонні вали давньоруського міста майже повністю поглинула забудова. А всього за десять кілометрів від Хрещатика їх досі можна побачити. Це місце пережило князів, монгольську навалу, імперії, революції та радянську владу. Але чи переживе Китаїв сучасний Київ?

Сусід із сьомої квартири. Справа киянина Венедикта Баранова: як бідність, страх і буденний антисемітизм робили катів зі "звичайних радянських людей"

На початку жовтня 1941-го до будинку №30 на Межигірській вулиці під'їхала підвода. Поліцай із нагайкою запитав, "де тут живуть жиди". Баранов, який стояв біля воріт, одразу повів його на п'ятий поверх, до квартири номер 17. Там залишалася хвора паралізована жінка-єврейка Рахіль Самойовська. Баранов зніс стару з п'ятого поверху і кинув на підводу. У цей час його дружина Анна стягнула з її ніг фетрові боти. Підвода рушила в бік Верхнього і Нижнього Валів.

Світозар Драгоманов. Боротьба за добре ім’я батька під прискіпливим стеженням НКВС

Стеження тривали упродовж трьох років і завершилися викликом на початку 1938 року до управління нквс. Але найбільші побоювання Світозара Драгоманова не справдилися. Його не заарештували. В обмін на свободу запропонували стати секретним співробітником. Під диктовку чекістів одразу ж змусили написати підписку. Але агент "Відданий" виявився не настільки відданим, як того хотіли чекісти.

На Афоні були врятовані 200 старовинних книжок з українського козацького скиту Чорний Вир: Сергій Шумило отримав рідкісну можливість їх дослідити

"Колись ці примірники Острозької Біблії були частиною бібліотеки українського козацького скиту Чорний Вир, який за допомогою ченців пощастило виявити на Афоні. Цей скит вже давно, на жаль, стоїть пусткою, покинутий людьми. Проте його бібліотека зберіглася. Вона складається приблизно з 200 українських стародруків XVI — XVIII століть".