«Голос народу». Цар Уруїнімгіна – «Перший реформатор в історії»

За рік відбувся ще й «третій тур». Охоплений ейфорією простолюд на народних зборах проголосив Уруїнімгіну лугалем, віддавши йому усю повноту державної влади. Тепер він міг одноосібно віддавати накази і вимагати від кожного лагашця їхнього виконання, так само, як би він був військовим командувачем, а вони – його вояками.

Якщо люди невдоволені свої життям, знайдуться ті, хто захоче його змінити. Провести реформи, які б зробили народ щасливим, намагаються не одне тисячоліття.

Першим соціальним реформатором, чиє ім'я залишилося в історії, американський шумеролог (і уродженець українського Жашкова) Семюель Крамер, називав царя держави Лагаш Уруїнімгіну, який жив аж у XXIV сторіччі до Р.Х.

Семюель Крамер
Семюель Крамер

Варто, однак, зазначити, що всіх шумерських правителів царями ми називаємо швидше за звичкою і, так би мовити, для спрощення. В тому ж Лагаші існувало цілих два слова, якими позначали першу особу в державі.

Зазвичай він носив титул енсі, "правитель", і це, окрім іншого, означало, що його влада була обмежена волею знаті, "найповажніших родин" міста, та жерців.

І лише під час війни, аби забезпечити одноосібне командування військом, правителя оголошували лугалем, "володарем". Втім, коли війна завершувалася, хай навіть тріумфальною перемогою, лугаль змушений був "складати повноваження" і знову перетворювався на енсі.

"Стела шулік". Фрагмент

Саме так сталося чи не з найвідомішим лагашським полководцем Еанатумом, який на початку XXIV сторіччі до Р.Х. розгромив сусідню державу Умма і спорудив на честь своїх звитяг славнозвісну "Стелу шулік" із зображенням хижих птахів, які шматують тіла загиблих ворогів.

Еанатум хотів бути і надалі лугалем, але в Лагаші це було неможливо, тож довелося захоплювати інше місто, Кіш, і проголошувати себе його володарем. Вочевидь, лагашська знать остерігалася популярного воєначальника і тому намагалася максимально обмежити його владу.

Еаннатум. Зображення на
Еаннатум. Зображення на "стелі шулік"

Але це була гра з вогнем. Бо наступні правителі Лагашу з іще більшим завзяттям намагалися звільнитися від надмірної "опіки" аристократії та жрецтва.

Вже небіж Еанатума Ентемена спробував залучити на свій бік простолюд, якому зажерливість "сильних світу цього" теж не подобалася. Пересічні лагашціі справді сподівалися, що володар захистить їх від свавілля знаті, а перемоги над сусідами дозволять їм розраховувати ще й на частину військової здобичі.

І Ентемена намагався задовольнити ці сподівання. Війна з Уммою, щоправда, завершилася швидше "нічиєю", а ось в самому Лагаші правитель оголосив про списання боргів і звільнення боржників з рабської кабали – шумерською це звучало як "амагі", тобто "повернення до матерів".

Обезголовлена статуя Ентемени. Була вкрадена з Іракського музею і повернена за допомогою ФБР
Обезголовлена статуя Ентемени. Була вкрадена з Іракського музею і повернена за допомогою ФБР

Простолюд, звісно, був у захваті. А ось знаті широкі жести правителя аж ніяк не подобалися. Ватажком невдоволених став верховний жрець бога Нінгірсу на ім'я Дуду, який поступово перетворився на фактичного співправителя Ентемени.

Втім, поки популярний енсі був живий, знать змушена була зачаїтися. А ось сина і наступника Ентемени швидко усунули від влади. Новим правителем став син Дуду і його спадкоємець на жрецькій посаді – Енентарзі.

Рельєф з іменем Дуду
Рельєф з іменем Дуду

Однак той, зовсім не збирався бути маріонеткою знаті і швидко почав концентрувати владу, а головне – власність у своїх руках. Ставши енсі, він не лише залишився верховним жерцем Нінгірсу, а й оголосив себе жерцем ще кількох поважних богів.

Храмових служителів, які не хотіли коритися його волі, він усував з посад. А майно храмів привласнював собі, призначаючи керувати ним своїх слуг. Жадібність правителя вражала – він поступово захопив дві третини земель, що належали храмам, зосередивши в руках царської родини більше половини усіх земель Лагашу.

Глиняна табличка, що підтверджувала продаж землі, засвідчений Енентарзі
Глиняна табличка, що підтверджувала продаж землі, засвідчений Енентарзі

Але і цього Енентарзі було мало. Він збільшив податки і обклав поборами не лише храми й пересічних робітників. Казали, що не було жодного ремесла чи заняття, до представників якого правитель не приставив наглядача й здирника.

Гроші брали навіть за поховання. Щоб розплатитися із скарбницею, люди залізали в борги, а щоб розрахуватися по них іноді продавали у рабство власних дітей.

Відтиск печатки Лугальанди
Відтиск печатки Лугальанди

Син і наступник Енентарзі – Лугальанда – поводив себе ще нахабніше. Окрім привласнених храмових земель, він завів ще й особисті маєтки. Не відставала від правителя і його дружина Барнамтарра, в якої теж були власні угіддя.

Працювали на її землі общинники, але вона вважала їх своєю власністю і поводилася з ним, як з рабами. А ще подружжя володарів займалося масштабними торгівельними операціями, не соромлячись отримувати від сусідніх володарів чи то подарунки, чи то хабарі.

Загроза війни з Уммою, втім, нікуди не зникала, але про військо Лугальанда не дбав. Його, схоже, взагалі цікавило лише те, що приносило доходи йому особисто.

Відтиск печатки Барнамтарри
Відтиск печатки Барнамтарри

Невдоволених короткозорою політикою правителя ставало дедалі більше. До того ж опозиційні настрої постійно підживлювало ображене жрецтво. А проповіді жерців для тогочасних шумерів були переконливішими за сучасні ЗМІ.

Власне, у ті далекі часи вони й виконували функції медіа, якщо врахувати роль великих храмів в житті шумерського суспільства – цілком олігархічних.

Шумер, який молиться. Фігурка з Лагашу
Шумер, який молиться. Фігурка з Лагашу

Зрештою, підготовивши належним чином ґрунт, жерці в 2318 році до Р.Х. усунули Лугальанду від влади. За цілковитої підтримки мешканців Лагашу.

Більшість дослідників впевнена, що державний переворот супроводжувався народним повстанням, хоча твердих доказів цьому немає. Та й опиратись усуненню набридлого правителя міг, судячи з усього, хіба що сам Лугальанда та дуже вузьке коло його близьких.

Тож, якщо повстання і справді було, то швидке і майже безкровне. Власне, позбавлене влади подружжя зберегло не лише життя, ай значну частину своїх багатств.

Про ретельну підготовку перевороту свідчить і те, що у жерців був і готовий претендент на престол. Деякі дослідники, схильні сприймати на віру повідомлення тогочасних шумерських джерел, що новий правитель був людиною випадковою і сам не здогадувався, яка доля його чекає, але швидше йдеться саме про легенду, переконливу для публіки.

Адже жерці привели до влади свояка Лугальанди – чоловіка сестри покійного Енентарзі.

Фрагмент напису із повідомленням про діяльність Уруїнімгіни
Фрагмент напису із повідомленням про діяльність Уруїнімгіни

Нашим сучасникам це може здатися дивним, але ми не знаємо, як його звали насправді – бо після сходження на престол він взяв нове, тронне ім'я. Втім, як звучалоце тронне ім'я, ми теж можемо лише здогадуватися.

Справа в тому, що шумерське письмо було не абетковим, а ієрогліфічним, одним і тим же знаком в ньому позначали кілька слів. Відтак другий ієрогліф імені нового правителя міг означати і "рот", і "слово", і "голос". Тож є принаймні три варіанти вимови.

Раніше більшість дослідників схилялися до імені Урукагіна (тобто варіант з "ротом"), тепер його частіше називають Уруїнімгіною (варіант зі "словом").

Хоча за змістом більш відповідним здається переклад "справжній голос народу" (це звучало швидше як "Уругугіна" - О.М.). Якщо новий правитель свідомо обирав таке ім'я, він тим самим одразу задекларував свою політичну програму.



Уруїнімгіна (будемо все ж-таки дотримуватися цього варіанту – О.М.) від самого початку зробив ставку на народну підтримку. Відтак він продовжив політику, започатковану ще Ентеменою.

Але новий лагашський правитель пішов далі. Він не лише прагнув здобути підтримку простолюду, але й намагався використати її як інструмент здобуття та утримання влади.

Одним з перших заходів Уруїнімгіни було розширення кола учасників народних зборів. Одразу в десять разів. Джерела називають цифру у 36 тисяч людей – безумовно фантастичну для тих часів.

За Ентемени, скажімо, коло "виборців" обмежувалося 3 600 особами. Швидше за все обидві цифри є умовними (шумери рахували шістдесятками, а не десятками, як ми, тож тогочасні читачі сприймали ці повідомлення, як "тисячі замість сотень"), але ми цілком можемо припустити, що насправді йшлося про збільшення кількості "громадян" на порядок.

Верхівка булави з Лагашу
Верхівка булави з Лагашу

Окрім іншого це дозволило Уруїнімгіні одразу провести, так би мовити, "другий тур" виборів – і стати енсі не лише завдяки підтримці жерців, а й волею усіх лагашців, висловленою на загальних зборах (дехто з дослідників згадував повідомлення джерел про жереб, але навряд чи варто сприймати ці слова буквально, обрати за жеребом з тисяч людей того ж володаря нереально, хіба що йшлося про відверті маніпуляції, або ж спеціально влаштований спектакль – О.М.).

І якщо в "першому турі" він "зробив" оточення колишнього володаря, то тепер елегантно відправив в нокдаун вчорашніх союзників – жрецтво і знать.

І вже міг не вважати себе зв'язаним будь-якими обіцянками перед ними. Новий правитель тепер відповідав лише перед народом, якому обіцяв, що "сильний не кривдитиме вдів і сиріт".



Втім, за рік відбувся ще й "третій тур". Охоплений ейфорією простолюд на народних зборах проголосив Уруїнімгіну лугалем, віддавши йому усю повноту державної влади.

Тепер він міг одноосібно віддавати накази і вимагати від кожного лагашця їхнього виконання, так само, як би він був військовим командувачем, а вони – його вояками.Це була настільки суттєва зміна, що навіть роки правління Уруїнімгіни почали рахувати заново.

Варто, однак, наголосити, що новація полягала не в самому обранні лугаля (це робили й раніше, згадаймо хоча б Еаннатума – О.М.), а втому, що робилося це не під час і не задля війни. Уруїнімгіна від початку збирався використати отриману владу для зміни внутрішнього ладу в самому Лагаші.

Керамічний конус із розповіддю про реформи Уруїнімгіни
Керамічний конус із розповіддю про реформи Уруїнімгіни

Власне, саме ці зміни, про які в кількох написах, які збереглися до нашого часу, повідомив сам Уруїнімгіна, і називають першими в світі реформами.

Хоча новообраний лугаль підкреслював, що не збирається запроваджувати нічого нового, а лише прагне до відновлення "старого ладу", за якого панувала справжня справедливість.

Вочевидь, він зважав на загалом консервативний настрій співвітчизників, для яких "золота доба" була саме в минулому, а не в майбутньому.

Тій же меті слугували постійні посилання Уруїнімгіни на волю богів, насамперед Нінгірсу. Навіть свої власні настанови він представляв як частину Заповіту, нібито укладеного ним із божеством.



Відновлення справедливості Уруїнімгіна вважав головною метою усіх заходів, які вживав. Розпочав він із скасування боргів ізвільнення з боргової кабали усіх, хто до неї потрапив з часу Ентемени. Як і попередник, він називав цей захід "амагі".

Проте за правління Уруїнімгіни саме слово "амагі" набуло ширшого значення. Ним почали позначати "звільнення", "свободу" як таку.

Не менш важливим для змін в житті пересічних лагашців були зниження податків і скасування більшості стягнень, накладених на них попередніми правителями. При цьому це дозволило скоротити чисельність чиновників і, відповідно, витрати на їхнє утримання.

Селянин і рибалки. Зображення на
Селянин і рибалки. Зображення на "штандарті з Ура"

Уруїнімгіна також заборонив примусове вилучення худоби в селян (її можна було лише купувати за добровільної згоди власника) і залучення молодших синів селян до іригаційних робіт.

Натомість навіть залежні робітники отримали право вільно розпоряджатися своїми житлами і майном, а також водою з храмових колодязів і каналів.

Узаконили також купівлю та продаж землі, а також заставу земельних ділянок як забезпечення позики.

Були також створені особливі суди для сільських громад, а судді відтепер мали не просто карати винних, а спочатку доводити їхню провину. Окремими розпорядженнями була встановлена відповідальність за вбивства, пограбування, крадіжки та псування майна.

Мало хто з істориків вважає Уруїнімгіну альтруїстом. Як володар він був зацікавлений в підтримці народу. А також у тому, щоб селяни і містяни мали змогу озброюватися для служби у війську в разі війни.

Але в XXIV сторіччі до Р.Х. мало хто здогадувався про речі, які нам сьогодні здаються самозрозумілими. Тому Уруїнімгіна й справді був непересічним державним діячем.

Лагашські вояки. Зображення на
Лагашські вояки. Зображення на "стелі шулік"

А ще він дбав про те, щоб піддані не забували про турботу володаря і пам'ятали, кому вони завдячують своїм добробутом. Для цього використовували усі можливі на ті часи засоби пропаганди.

Можливо тому до наших часів збереглися керамічні конуси з ретельним викладом усіх заходів, вжитих Уруїнімгіною. Втім, найкращими пропагандистами, як це володар знав із власного досвіду, залишалися жерці.

Тож Уруїнімгіна намагався не обходити їх увагою. Храмам урочисто пообіцяли повернути усі відібрані в них землі.Відновили посади верховного жерця та жерців інших богів, фактично скасовані за попередніх правителів.

Впорядкували виплати жерцям та скасували накладені на них побори. Щоправда одночасно була зменшена плата, яку стягували зі звичайних лагашців за виконання релігійних обрядів, але загалом жрецтво заходами Уруїнімгіни було задоволено.

Жерці. Фрагмент рельєфу з Лагашу
Жерці. Фрагмент рельєфу з Лагашу

І все ж уславлені сучасниками і пізнішими дослідниками реформи успішними виявилися здебільшого в написах самого володаря (ми б сказали на папері, але паперу в ті часи не було і шумери зазвичай писали на глиняних табличках чи – як у випадку з Уруїнімгіни – конусах – О.М.).

Це можна, звісно, пояснити тим, що лагашських правитель був першопрохідцем. Втім, чимало реформаторів наступних століть повторювали ті ж помилки, іноді навіть у більших масштабах.

Фрагмент напису із повідомленням про реформи Уруїнімгіни
Фрагмент напису із повідомленням про реформи Уруїнімгіни

Насамперед Уруїнімгіна, схоже, зовсім не приділяв уваги формальностям, процедурам і нормам. Йому, схоже, здавалося, що досить висловити побажання або наказати – і замість зловживань та визиску запанує свобода і справедливість.

І хоча іноді настанови лагашського реформатора називають законами, насправді вони не були законами у звичному для нас розумінні цього слова.

Уруїнімгіна просто проголосив "що було не так і як має бути надалі", а потім за його наказом розповідь про його діяння записали.

Керамічний конус із розповіддю про реформи Уруїнімгіни
Керамічний конус із розповіддю про реформи Уруїнімгіни

Самі по собі записи не містили конкретних і ясних норм, були викладені доволі плутаною мовою, з використанням поетичних порівнянь, повторів і слів, незрозумілих для читачів (тогочасних шумерів, хоча деякі терміни незрозумілі і для сучасних дослідників – О.М.).

Не йшлося і про повноту і системність регулювання – про що і в якому порядку правитель згадав, так його настанови і записували. Відтак навіть за бажання виконавців виконати такі вказівки було непросто, бо кожний міг зрозуміти їх по-своєму.

Сановники. Зображення на
Сановники. Зображення на "штандарті з Ура"

З іншого боку, в Уруїнімгіни не було й відданих виконавців, здатних втілити його побажання на практиці. Майже всі чиновники залишилися новому правителю в спадок від старих.

І вже тому не розуміли настанов влади (чи вдавали, що не розуміють), не вміли та й не хотіли щось змінювати. Щоб змусити їх працювати по-іншому, в володаря не було жодних інструментів.

До того ж він, схоже був людиною м'якою і не злостивою – зрештою про це говорить, що навіть усунутий ним від влади попередник не був покараний і помер власною смертю у статках.

Про те, щоб залучати до управління простолюд (як це практикувалося пізніше у Давній Греції О.М.) "Справжній голос народу" навіть не думав.

Народні збори у записах Уруїнімгіни згадуються лише в епізодах про обрання його енсі і лугалем, та й ці фрагменти можуть інтерпретуватися по-різному. Це був класичний випадок "реформ для народу без участі самого народу".

Глиняна табличка з храмового архіву
Глиняна табличка з храмового архіву

Навіть тоді, коли йшлося про заходи, критично важливі для особистої влади володаря, такі, як залучення на свій бік жрецтва і повернення храмам їхніх земель, реальних змін не відбувалося.

Судячи з архівів, храмовим майном і надалі керували державні чиновники. І якщо повернення відбулося, то лише формальне. Що вже казати про вимоги захистити майно "вдів і сиріт" від зазіхання знаті.

Ми не маємо надійних джерел, які б дозволили зрозуміти, чи змінилося з часом ставлення простолюду до реформатора. Але можемо здогадуватися, що певне розчарування з часом відбувалося.

І замість скорочення розриву в доходах між різними верствами лагашського суспільства та зменшення соціальної напруги, на що спочатку вочевидь розраховував Уруїнімгіна, конфлікти в Лагаші вже невдовзі спалахнули з новою силою.

І цим одразу ж скористалися зовнішні вороги, що увесь час, поки лагашці проводили політичні експерименти, готувалися до війни.

Бойові колісниці. Зображення на
Бойові колісниці. Зображення на "штандарті з Ура"

Зрештою, коли бойові дії розпочалися, місто виявилося до них неготовим. Можна, звичайно, згадати, що військова потуга Лагашу систематично послаблювалася ще попередниками Уруїнімгіни.

Можливо, і справді далися взнаки розорення лагашського селянства поборами і податками доби Енентарзі– Лугальанда.

Проте і Уруїнімгіна не зробив нічого суттєвого для зміцнення обороноздатності. Він був цілком зосереджений на внутрішніх реформах і можливо навіть не розраховував, що сусіди в цей час можуть завдати удару по його державі.

В радянській історичній літературі можна було зустріти натяки, що володарі Умми і Урука розпочали війну з Лагашем мало не з ідейних міркувань – виходила така собі контрреволюційна інтервенція проти соціального експериментатора Уруїнімгіни.

Втім, жодних підтверджень цієї версії досі не знайдено. Так, володар Умми Лугальзагесі був тісно пов'язаний з місцевим, вочевидь консервативно налаштованим жрецтвом, але й лагашський реформатор знаходився із жрецтвом в тісних стосунках і так само діяв в їхніх інтересах.

Інша справа, що внутрішній конфлікти в Лагаші ще більше послаблювали його становище і не дозволяли хоча б наблизитися за кількістю вояків до Умми.

Глиняна табличка з
Глиняна табличка з "плечем по Лагашу"

Зрештою, не без сприяння Лугальзагесі від Лагашу відокремилися його східні області, які володар Умми одразу поквапилася взяти під свій контроль.

Спроби Уруїнімгіни домовитися про мирне врегулювання ні до чого не призвели. Тож, хоча лагашський писар і скаржився, що провини його володаря у війні немає, "на Лугальзагесі нехай покладе цю провину його богиня Нісаба", уммійці відновили наступ, відбираючи в ослабленого супротивника клаптик за клаптиком все нові території.

Та й і ті землі, які ще залишилися під владою Уруїнімгіни, почали швидко занепадати.

Прикордонна позначка, встановлена владоюУмми на землях Лагашу
Прикордонна позначка, встановлена владою Умми на землях Лагашу

Щодо того чим зрештою завершилася війна та правління реформатора, і що з них, власне, закінчилося раніше, - наразі існує кілька версій.

Деякі дослідники впевнені, що Лагаш зрештою був завойований Уммою, інші – що він залишився самостійним, хоча столицю довелося перенести до маленького портового селища.

Втім, як там не було, та вже за кілька років обидва суперники зазнали поразки від Саргона Аккадського і увійшли о складу його імперії. А ім'я Уруїнімгіни зникло з літописів остаточно.

Аж до того часу, коли археологи розкопали руїни лагашської столиці і знайшли керамічні конуси, які прославляли діяння першого в історії реформатора.

Віра, мова, зрада у Карфагені

Як карфагенці вводили грецький культ та забороняли грецьку мову. Олігархічна рада, «партія миру» та пташки замість ботоферм – реалії війни між Карфагеном та Сіракузами деякими деталями нагадують теперішні українські реалії.

Допоможіть історичній правді! 1 000 000 на день народження

Ми існуємо на пожертви наших читачів. Без цієї допомоги «Історична правда» перестане існувати. Якщо ви вважаєте, що подальше існування "Історичної правди" необхідне українському суспільству – прочитайте цей текст до кінця!

Операція «Запад». Перевиконання плану з депортацій українців

Серед залізничників кружляли чутки, що операцію контролює сам Сталін. У Тернополі та Чорткові концентрували криті вагони. Казали, що будуть виселяти рештки євреїв. Але цього разу МҐБ готувалося перевиконати план з депортації українців.

Перша академічна нерухомість: як пансіон графині Левашової став власністю Української академії наук

У Києві добре відомий триповерховий будинок по вулиці Володимирській, 54. З лютого 1919 року будинок є власністю Академії наук, це штаб-квартира Президії НАНУ. Власністю Академії він став завдяки Павлу Скоропадському та його дружині Олександрі, Володимиру Вернадському, Агатангелу Кримському і... Антону Денікіну.