Вінницькі історики звернулись до містян з приводу деколонізації

"У Вінниці не повинно бути вулиць Московської, Алєксандра Нєвського, Стєпана Разіна, Алєксандра Суворова, Валєнтіни Тєрєшкової, як і низки інших топонімів та пам'ятників, які закріплюють у свідомості колоніальне минуле і домінування російської мови, російської культури та російської версії нашої історії"

 

Публічне звернення істориків до мешканців Вінницької міської територіальної громади

Повномасштабне воєнне вторгнення росії на суверенну територію України спонукає нас усіх визнати важливі життєві реалії, на які ми вперто і наївно закривали очі протягом довгих років.

Нарешті усім громадянам України стало зрозуміло, що росіяни ніколи не були для нас братами. Наша "спільна історія" є нічим іншим, як багатовіковим жорстоким нищенням і системним приниженням української ідентичності московським колонізатором.

Наше багаторічне сприйняття російського внеску у світову культуру і цивілізацію було перебільшеним.

Наївно вважати, що теперішня війна – результат політичної волі лише одного кремлівського воєнного злочинця Владіміра Путіна. Ця мерзенна війна активно чи за мовчазною згодою схвалена більшістю російського суспільства, вихованого на "великій російській культурі", яка насправді є імперською та шовіністичною за своєю суттю.

Сьогодні слід інакше дивитися не тільки на глобальні стосунки між нашими народами, але й на деталі локальної історії та локальної пам'яті.

Переконані, що наш моральний обов'язок вимагає глибокого переосмислення вінницького громадського світогляду і культурного ландшафту. Насамперед, йдеться про деколонізацію наших вулиць, місць пам'яті та історичних наративів.

У Вінниці не повинно бути вулиць Московської, Алєксандра Нєвського, Стєпана Разіна, Алєксандра Суворова, Валєнтіни Тєрєшкової, як і низки інших топонімів та пам'ятників, які закріплюють у свідомості колоніальне минуле і домінування російської мови, російської культури та російської версії нашої історії.

Натомість у місті мають бути гідно вшановані українські Герої минувшини та сьогодення.

Розуміємо, що війна триває, і такі питання можуть вважатись нині неактуальними. Але просто змовчати ми не маємо права! Багатоголова кремлівська гідра, ховаючись за щитом гуманізму і всепрощення, лише чекатиме на черговий шанс відродитись.

Будь-який компроміс нині означатиме лише новий зворотній відлік приходу "русскава міра" на наші вулиці і у наші домівки згодом.

У Вінниці вже є суголосні ініціативи, тож запрошуємо вінничан об'єднати зусилля з комплексної деколонізації міського простору.

Просимо надсилати ваші ідеї та пропозиції на електронну адресу 1363vn@gmail.com для їх подальшого опрацювання та винесення на розгляд Ради з питань історії, культурної спадщини та топоніміки при Вінницькому міському голові.

Слава Україні!

Історики – члени Ради з питань історії, культурної спадщини та топоніміки міста Вінниці:

Катерина Висоцька, заслужений працівник культури України

Богдан Галайко, кандидат історичних наук

Сергій Калитко, кандидат історичних наук, доцент

Тетяна Кароєва, доктор історичних наук, професор

Ольга Коляструк, доктор історичних наук, професор

Павло Кравченко, кандидат історичних наук, доцент

Юрій Легун, доктор історичних наук, професор

Олександр Федоришен, відповідальний секретар Ради

Коли виникла Українська Повстанська Армія?

У червні 1942 року Головна команда УПА Бульби-Боровця надіслала нацистському керівнику "Рейхскоміаріту Україна" Кохові листа, написаного в дуже гострій формі і з такою недипломатичною фантазією, як колись запорожці писали до турецького султана...

Китаїв: за 10 кілометрів від Хрещатика дивом збереглося місто часів Русі

На півдні Києва збереглося місто часів князя Володимира: майже 400 курганів, пів кілометра валів, головний в'їзд, давні дороги і велике поселення, де тисячу років тому вирувало життя. Це - Китаїв, пам’ятка археології національного значення. У центрі Києва оборонні вали давньоруського міста майже повністю поглинула забудова. А всього за десять кілометрів від Хрещатика їх досі можна побачити. Це місце пережило князів, монгольську навалу, імперії, революції та радянську владу. Але чи переживе Китаїв сучасний Київ?

Сусід із сьомої квартири. Справа киянина Венедикта Баранова: як бідність, страх і буденний антисемітизм робили катів зі "звичайних радянських людей"

На початку жовтня 1941-го до будинку №30 на Межигірській вулиці під'їхала підвода. Поліцай із нагайкою запитав, "де тут живуть жиди". Баранов, який стояв біля воріт, одразу повів його на п'ятий поверх, до квартири номер 17. Там залишалася хвора паралізована жінка-єврейка Рахіль Самойовська. Баранов зніс стару з п'ятого поверху і кинув на підводу. У цей час його дружина Анна стягнула з її ніг фетрові боти. Підвода рушила в бік Верхнього і Нижнього Валів.

Світозар Драгоманов. Боротьба за добре ім’я батька під прискіпливим стеженням НКВС

Стеження тривали упродовж трьох років і завершилися викликом на початку 1938 року до управління нквс. Але найбільші побоювання Світозара Драгоманова не справдилися. Його не заарештували. В обмін на свободу запропонували стати секретним співробітником. Під диктовку чекістів одразу ж змусили написати підписку. Але агент "Відданий" виявився не настільки відданим, як того хотіли чекісти.