Вінницькі історики звернулись до містян з приводу деколонізації

"У Вінниці не повинно бути вулиць Московської, Алєксандра Нєвського, Стєпана Разіна, Алєксандра Суворова, Валєнтіни Тєрєшкової, як і низки інших топонімів та пам'ятників, які закріплюють у свідомості колоніальне минуле і домінування російської мови, російської культури та російської версії нашої історії"

 

Публічне звернення істориків до мешканців Вінницької міської територіальної громади

Повномасштабне воєнне вторгнення росії на суверенну територію України спонукає нас усіх визнати важливі життєві реалії, на які ми вперто і наївно закривали очі протягом довгих років.

Нарешті усім громадянам України стало зрозуміло, що росіяни ніколи не були для нас братами. Наша "спільна історія" є нічим іншим, як багатовіковим жорстоким нищенням і системним приниженням української ідентичності московським колонізатором.

Наше багаторічне сприйняття російського внеску у світову культуру і цивілізацію було перебільшеним.

Наївно вважати, що теперішня війна – результат політичної волі лише одного кремлівського воєнного злочинця Владіміра Путіна. Ця мерзенна війна активно чи за мовчазною згодою схвалена більшістю російського суспільства, вихованого на "великій російській культурі", яка насправді є імперською та шовіністичною за своєю суттю.

Сьогодні слід інакше дивитися не тільки на глобальні стосунки між нашими народами, але й на деталі локальної історії та локальної пам'яті.

Переконані, що наш моральний обов'язок вимагає глибокого переосмислення вінницького громадського світогляду і культурного ландшафту. Насамперед, йдеться про деколонізацію наших вулиць, місць пам'яті та історичних наративів.

У Вінниці не повинно бути вулиць Московської, Алєксандра Нєвського, Стєпана Разіна, Алєксандра Суворова, Валєнтіни Тєрєшкової, як і низки інших топонімів та пам'ятників, які закріплюють у свідомості колоніальне минуле і домінування російської мови, російської культури та російської версії нашої історії.

Натомість у місті мають бути гідно вшановані українські Герої минувшини та сьогодення.

Розуміємо, що війна триває, і такі питання можуть вважатись нині неактуальними. Але просто змовчати ми не маємо права! Багатоголова кремлівська гідра, ховаючись за щитом гуманізму і всепрощення, лише чекатиме на черговий шанс відродитись.

Будь-який компроміс нині означатиме лише новий зворотній відлік приходу "русскава міра" на наші вулиці і у наші домівки згодом.

У Вінниці вже є суголосні ініціативи, тож запрошуємо вінничан об'єднати зусилля з комплексної деколонізації міського простору.

Просимо надсилати ваші ідеї та пропозиції на електронну адресу 1363vn@gmail.com для їх подальшого опрацювання та винесення на розгляд Ради з питань історії, культурної спадщини та топоніміки при Вінницькому міському голові.

Слава Україні!

Історики – члени Ради з питань історії, культурної спадщини та топоніміки міста Вінниці:

Катерина Висоцька, заслужений працівник культури України

Богдан Галайко, кандидат історичних наук

Сергій Калитко, кандидат історичних наук, доцент

Тетяна Кароєва, доктор історичних наук, професор

Ольга Коляструк, доктор історичних наук, професор

Павло Кравченко, кандидат історичних наук, доцент

Юрій Легун, доктор історичних наук, професор

Олександр Федоришен, відповідальний секретар Ради

Симон Созонтів. Опікун українців у Франції та "опіка" над ним органів кдб

Оперативній справі, яку в кдб завели на Симона Созонтіва, дали назву "Каучук". За аналогією з тим, що він був власником невеликої фабрики гумових виробів у Франції. Але він цікавив чекістів не лише як господарник і меценат, а передусім як багаторічний голова "Української громадської опіки" у Франції і в подальшому – голова виконавчого органу Української Національної Ради (прем’єр-міністр уряду в екзилі). Його певні риси характеру, політичні хитання й амбіції мали намір використати для здійснення спеціальної пропагандистської операції.

Поет Леонід Лиман. «Як я став ворогом народу»

У низці оперативних розробок органами кдб представників української творчої інтелігенції, що опинилися в еміграції, справа на поета Леоніда Лимана займає окрему нішу. Принаймні за обранням способів його компрометації. Покрокове розкриття тієї "кухні" кдб на підставі розсекречених документів з архівних фондів Служби зовнішньої розвідки України дає змогу наочно показати, як саме фальшували докази антирадянської діяльності, вигадували неіснуючі факти, використовували вивіски відомих міжнародних організацій і підписи їхніх керівників, залучали іноземних журналістів для поширення недостовірної інформації.

Паросля. Незручні спогади

Якщо 11 липня у польській історіографії вважається "апогеєм" конфлікту, то його початок відраховують від убивства мешканців колонії Паросля на Рівненщині. Подію намагаються пов'язати з першими збройними акціями бандерівського підпілля проти нацистів. Йдеться, насамперед, про напад сотні Григорія Перегіняка – "Коробки" на комендатуру містечка Володимирець 7 лютого 1943 року.

"Іспанські діти" в срср. Повернення на батьківщину… через підписку кдб

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено низку справ на колишніх "іспанських дітей", вивезених у 1937–1938 роках з Іспанії до срср для порятунку від війни. Справи датовані серединою 1950-х років, коли вони за репатріацією поверталися на батьківщину. Незадовго до виїзду з багатьма такими уже дорослими юнаками і дівчатами зустрічалися працівники кдб, встановлювали оперативний контакт, схиляли до співпраці, навчали азам нелегальної роботи за кордоном, давали завдання і платили гроші.