Спецпроект

У Національному музеї Голодомору - зміна керівництва

Попередня директорка - Олеся Стасюк - звільнена

20 липня 2022 року виконуючою обов'язки Генерального директора Національного музею Голодомору-геноциду призначено Лесю Гасиджак (Наказ №318-к Міністра культури та інформаційної політики України від 19.07.2022 р).

Вона виконуватиме обов'язки Генерального директора до призначення Генерального директора, якого буде обрано на конкурсній основі згідно з Законом України №955-VIII після припинення дії "воєнного стану".

Попередня директорка - Олеся Стасюк - була звинувачена у плагіаті та некомпетентності.

Відкритий лист фахових істориків щодо присудження наукового ступеня доктора історичних наук Олесі Олександрівні Стасюк

Гасиджак Леся (1982) – кандидатка історичних наук, етнологиня, музеологиня. Вищу освіту здобула на історичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

У 2008 - 2014 рр. працювала в ГО "Український центр розвитку музейної справи", відповідаючи за інформаційно-аналітичну роботу, була редакторкою веб-порталу "Музейний простір".

Практичний досвід музейної роботи також здобувала в роботі за сумісництвом у кількох національних музеях м. Києва. У 2015-2019 рр. (з перервами) працювала першим заступником Генерального директора Національного музею Голодомору-геноциду. У 2019-2021 рр. очолювала БО "Міжнародний благодійний фонд Музею Голодомору".

 

Справа Шухевича: політична міфологія та дослідницькі підходи

Тема колабораціонізму українського визвольного руху у Другій Світовій війні з нацистами вперше чітко проартикульована на початку 1960-х, коли професор Берлінського університету Альберт Норден заявив у жовтні 1959 року, нібито бійці батальйону "Нахтігаль" у перші дні нацистської окупації Львова вбили до трьох тисяч поляків та євреїв. У квітні 1960 року у Москві влаштували прес-конференцію, на якій, серед іншого, представили двох начебто свідків подій. З тих часів за "Нахтігалем" та Романом Шухевичем почала закріплюватися на Заході слава колаборанта та воєнного злочинця.

30 червня 1941. Як Бандера Незалежність відновлював

Події у Львові стали сигналом для тисяч оунівців і їхніх симпатиків. По всіх селах і містечках Західної України відбувалася один і той же сценарій: група молодих ентузіастів захоплювала приміщення владних органів — хоча це сказано надто гучно, адже «Совєти ще не пішли, а німці ще не прийшли» і влада фактично валялася на вулиці.

Ігор Калинець: «Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати"

Іноді мене запитують, чи я шкодую, що моє життя так склалося. Мені здається, що ні. Не мало б воно тоді смислу, якби я не перейшов через те все, якби не було тих 60-х, ув’язнення у 70-ті, того піднесення національного — всі ті події допомогли мені відчути, що я щось значу, що я щось зробив, що я комусь потрібен власне таким, яким я є в даний момент. Мені здається, що то і є сенс мого життя.

Петро Франко. Таємниці життя і смерті

28 червня 1890 року народився наймолодший із трьох синів Івана Франка – Петро. В історію визвольної боротьби він увійшов як один із засновників української скаутської організації "Пласт", хоробрий старшина Легіону Українських січових стрільців, командант летунського відділу Української Галицької армії. Для сталінського ж режиму він став небезпечним ворогом народу, якого ліквідували, ймовірно, у перші дні німецько-радянської війни.