На Афоні знайдено обитель Паїсія Величковського

На Святій Горі Афон у Греції вдалося розшукати залишки обителі, де у XVIII ст., імовірно, перебував видатний український святий, церковно-культурний діяч і письменник прп. Паїсій Величковський (1722 - 1794). Про це повідомляє сайт Afon.org.ua.

 

 

Як повідомив директор Міжнародного інституту афонської спадщини Сергій Шумило, "донедавна ця обитель видатного українського святого вважалась втраченою. Її історична назва "калива Кіпарі". Саме вона стала першим місцем проживання і подвижництва на Афоні прп. Паїсія Величковського.

Він її відбудовував власними силами. Жив він тут на перших порах перебування на Афоні у повному усамітненні з 1746 по 1754 роки. Саме тут він прийняв чернечий постриг з ім'ям Паїсій, тут він зібрав навколо себе перших учнів і поклав початок своїй літературно-перекладацькій діяльності".

Прп. Паїсій (Петро Іванович Величковський; 1722 – 1794) був видатним українським церковно-культурним діячем XVІІІ ст. Походив з родини українських козацьких священиків з Полтавщини. Вихованець Києво-Могилянської академії, в 1746 р. він вирушив на Святу Гору Афон, де прожив 17 років.

На Афоні прп. Паїсій оселився спочатку у каливі "Кіпарі", де прожив 8 років, згодом заснував Констянтинівську келійну обитель, а потім власний Іллінський скит, в якому під його началом нараховувалося близько 70 ченців, серед яких було чимало колишніх запорозьких козаків. Ці обителі стали осередками українського духовно-культурного життя на Афоні.

Помер Паїсій у Румунії 15/28 листопада 1794 р., залишивши по собі велику кількість (понад 300) учнів та велику кількість перекладів і духовних творів. У Румунії вшановується як один з найвизначніших святих Румунської Церкви.

У зв'язку з 300-річчям від дня народження весь 2022 рік у Румунській Церкві був оголошений ювілейним роком прп. Паїсія Величковського.

Справа Шухевича: політична міфологія та дослідницькі підходи

Тема колабораціонізму українського визвольного руху у Другій Світовій війні з нацистами вперше чітко проартикульована на початку 1960-х, коли професор Берлінського університету Альберт Норден заявив у жовтні 1959 року, нібито бійці батальйону "Нахтігаль" у перші дні нацистської окупації Львова вбили до трьох тисяч поляків та євреїв. У квітні 1960 року у Москві влаштували прес-конференцію, на якій, серед іншого, представили двох начебто свідків подій. З тих часів за "Нахтігалем" та Романом Шухевичем почала закріплюватися на Заході слава колаборанта та воєнного злочинця.

30 червня 1941. Як Бандера Незалежність відновлював

Події у Львові стали сигналом для тисяч оунівців і їхніх симпатиків. По всіх селах і містечках Західної України відбувалася один і той же сценарій: група молодих ентузіастів захоплювала приміщення владних органів — хоча це сказано надто гучно, адже «Совєти ще не пішли, а німці ще не прийшли» і влада фактично валялася на вулиці.

Ігор Калинець: «Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати"

Іноді мене запитують, чи я шкодую, що моє життя так склалося. Мені здається, що ні. Не мало б воно тоді смислу, якби я не перейшов через те все, якби не було тих 60-х, ув’язнення у 70-ті, того піднесення національного — всі ті події допомогли мені відчути, що я щось значу, що я щось зробив, що я комусь потрібен власне таким, яким я є в даний момент. Мені здається, що то і є сенс мого життя.

Петро Франко. Таємниці життя і смерті

28 червня 1890 року народився наймолодший із трьох синів Івана Франка – Петро. В історію визвольної боротьби він увійшов як один із засновників української скаутської організації "Пласт", хоробрий старшина Легіону Українських січових стрільців, командант летунського відділу Української Галицької армії. Для сталінського ж режиму він став небезпечним ворогом народу, якого ліквідували, ймовірно, у перші дні німецько-радянської війни.