На Полтавщині перейменували «Криницю Петра I»

У Новоселівській громаді Полтавського району прибрали символ звеличення московського царя Пєтра I.

З ініціативи Полтавського офісу Українського інституту національної пам'яті (УІНП) виконком Новоселівської сільської ради Полтавського району Полтавської області прийняв рішення №74 "Про перейменування культурної спадщини". Ним переозначено історико-туристичний об'єкт, а також гідрологічну пам'ятку природи "Криниця Петра I".

Відтепер гідронім має назву "Мавчина криниця". Також у межах виконання деколонізаційного закону та у зв'язку із перейменуванням звідти знято відповідні символи та таблички, що звеличували  московського царя Петра I.

Криниця розташована неподалік сіл Терентіївка та Лісові поляни Новоселівської сільської ради. 

Як повідомили у Полтавському офісі УІНП та виконкомі Новоселівської громади, колишня російська назва як маркер "руского міра" з'явилася ще у часи СРСР — рішенням облвиконкому від 16.11.1979 року за №437. Нині ця гідрологічна пам'ятка природи внесена до Державного кадастру обліку територій та об'єктів природно-заповідного фонду України.

"Тривалий час культивувався міф: московити, нібито, вирили криницю під час підходу до місця переправи через Ворсклу напередодні Полтавської битви. Мовляв, солдатів окупаційної армії Московського царства, які рухалися до Полтави, мучила спрага, і вони вирішили викопати криницю саме в цьому місці. Невдовзі під'їхав Пьотр і, бачте, це вам не абищо — іспіл водіци. Громадська організація "руская общіна Полтави" в часи проросійського режиму Януковича за сприяння "Громадської палати Російської Федерації" та "Спілки сімей військовослужбовців Росії" створили ледь не культ криниці і відповідно московського царя Пєтра I", - розповів представник УІНП в Полтавській області Олег Пустовгар.

 

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.