На Полтавщині демонтували останній пам’ятник Максиму Горькому

Незаконна споруда розміщувалася у центральній частині села Верхня Мануйлівка Козельщинської селищної територіальної громади Кременчуцького району Полтавщини.

Демонтаж відбувся зусиллями комунальних служб у межах виконання Закону "Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії".

"Мануйлівський Горький" став останнім пам'ятником на Полтавщині, який звеличував голову спілки письменників СРСР Горького (Пєшкова). Пам'ятники сталіністу протягом останнього року демонтовані у місті Решетилівка та с. Левенцівка Чутівської громади Полтавського району, селах Крячківка Пирятинської громади та Загребелля Чорнухинської громади Лубенського району, с. Середняки Петрівсько-Роменської громади Миргородського району", - розповів представник УІНП в Полтавській області Олег Пустовгар.

Максім Горький (Пєшков Олексій Максимович) був засновником псевдохудожнього напряму і методу соціалістичного реалізму в літературі, який насильно нав'язувався владою і сприяв закріпленню ідеології комуністичного тоталітаризму в СРСР. У 1934–1936 роках — голова Спілки письменників СРСР, тобто став першим очільником духовної в'язниці-резервації для творчої еліти, яка повинна була під контролем влади "правильно" вихваляти злочинний режим.

Саме Горькому належить гасло: "Если враг не сдаётся, — его уничтожают". Його широко використовували в СРСР під час проведення терористичної політики, а зараз воно на озброєнні сучасних російських окупантів. Підтримував та схвалював систему сталінських комуністичних концентраційних таборів ГУЛАГ. У 1926-1927 роках був одним зі співтворців наклепницької комуністичної кампанії, спрямованої проти провідника українського визвольного руху голови Директорії УНР Симона Петлюри. Не визнавав української мови, називав її "нарєчієм".

 

Маріан Ґолемб’євський "Стер" – речник польсько-українського порозуміння

Маріан Ґолемб’євський – закинутий парашутом з Англії офіцер Армії Крайової / Делегатури Збройних Сил, член поаківської організації "Воля і Незалежність" (WiN), довголітній політичний в’язень та опозиційний активіст, пов’язаний з "Рухом" та ROPCiO. Його життєва історія під час та одразу після Другої світової війни міцно вписалася у складні польсько-українські відносини.

Корсунь. Фрагмент із книжки "Невиграна війна" Івана Гаврилюка

Жовті Води, Корсунь, Пилявці, Збараж, Зборів — ці назви глибоко вкоренилися в національну пам’ять як символи козацької військової слави. Однак за блиском цих звитяг ховається парадокс: переможний поступ війська Хмельницького затьмарила прикра поразка під Берестечком, а воєнні успіхи так і не стали тривкими політичними здобутками. Чому ж так трапилось? Відповідь на це запитання історик Іван Гаврилюк шукав не загалом у Хмельничинні, а у воєнному мистецтві очільників Козацької революції.

Від Золотої Слободи до Арлінгтонського національного кладовища. Юрко Коцай - перший олімпійський чемпіон українського походження

У світову історію плавання він увійшов як George Harold Kojac – дворазовий олімпійський чемпіон, рекордсмен світу, лікар і полковник Військово-повітряних сил США. Проте за американізованим прізвищем Kojac стояла українська родина Коцаїв із невеликого подільського села Золота Слобода. Історія цієї родини пояснює не лише спортивні успіхи Юрка Коцая, а й життєві принципи, які визначили весь його подальший шлях.

Юрій Бойко-Блохін і його сповнений випробувань шлях до утвердження української нації

Матеріали оперативної розробки за кордоном видатного українського вченого, громадсько-політичного діяча й теоретика українського націоналізму Юрія Бойка-Блохіна дають змогу зрозуміти, чому органи мдб / кдб срср так прискіпливо займалися саме науковцями – істориками, мовознавцями, літературознавцями, археологами. Їхні дослідження витоків української нації, державності, мови, культури неабияк ставали на заваді імперським планам кремлівського керівництва, яке переписувало історію на свій лад.