На Полтавщині демонтували останній пам’ятник Максиму Горькому

Незаконна споруда розміщувалася у центральній частині села Верхня Мануйлівка Козельщинської селищної територіальної громади Кременчуцького району Полтавщини.

Демонтаж відбувся зусиллями комунальних служб у межах виконання Закону "Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії".

"Мануйлівський Горький" став останнім пам'ятником на Полтавщині, який звеличував голову спілки письменників СРСР Горького (Пєшкова). Пам'ятники сталіністу протягом останнього року демонтовані у місті Решетилівка та с. Левенцівка Чутівської громади Полтавського району, селах Крячківка Пирятинської громади та Загребелля Чорнухинської громади Лубенського району, с. Середняки Петрівсько-Роменської громади Миргородського району", - розповів представник УІНП в Полтавській області Олег Пустовгар.

Максім Горький (Пєшков Олексій Максимович) був засновником псевдохудожнього напряму і методу соціалістичного реалізму в літературі, який насильно нав'язувався владою і сприяв закріпленню ідеології комуністичного тоталітаризму в СРСР. У 1934–1936 роках — голова Спілки письменників СРСР, тобто став першим очільником духовної в'язниці-резервації для творчої еліти, яка повинна була під контролем влади "правильно" вихваляти злочинний режим.

Саме Горькому належить гасло: "Если враг не сдаётся, — его уничтожают". Його широко використовували в СРСР під час проведення терористичної політики, а зараз воно на озброєнні сучасних російських окупантів. Підтримував та схвалював систему сталінських комуністичних концентраційних таборів ГУЛАГ. У 1926-1927 роках був одним зі співтворців наклепницької комуністичної кампанії, спрямованої проти провідника українського визвольного руху голови Директорії УНР Симона Петлюри. Не визнавав української мови, називав її "нарєчієм".

 

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.

Наше (?) Січневе повстання (1863–1864 роки)

25 січня цього року у Вільнюському кафедральному соборі голови трьох держав "Люблінського трикутника" – Кароль Навроцький, Ґітанас Науседа і Володимир Зеленський вшанували 163-тю річницю Січневого повстання 1863–1864 років. Мало хто звернув увагу, але це перше в історії наших трьох країн спільне вшанування пам'яті учасників цієї історичної події на найвищому державному рівні.