ЛНУ присвоїв звання почесного доктора колишньому працівнику ЦК КПРС та депутату від СДПУ(о)

29 червня, Вчена рада Львівського національного університету імені Івана Франка присвоїла звання «Почесний доктор (Doctor Honoris Causa) Львівського національного університету імені Івана Франка» президентові Національної академії педагогічних наук України, академікові НАН України Василю Кременю.

Про це повідомили у пресслужбі ЛНУ імені Івана Франка.

У коментарях випускники Львівського університету обурились через цю новину:

"Памʼятаю, як в листопаді 2004-го ми штурмували МОН, вивели тодішнього міністра Кременя на вулицю і примусили публічно пообіцяти, що більше не буде репресій проти студентів. Я тримав мегафон, у який він озвучував заяву про це перед багатотисячним натовпом. Я відчував як він тремтів. Не знав тоді, що це майбутній почесний доктор мого рідного університету", − прокоментував історик Володимир В'ятрович.

Водночас у пресслужбі ЛНУ зазначили, що Члени Вченої ради одноголосно підтримали присвоєння звання "Почесний доктор (Doctor Honoris Causa) Львівського національного університету імені Івана Франка" Василю Кременю.

Василь Кремень з 1979 по 1986 рік працював у ЦК Компартії України, а в 1986 1991 pp. – у ЦК КПРС, де займався питаннями розвитку освіти і науки. Також працював заступником директора Російської академії наук.

В Україні Василь Кремень працював в Адміністрації президента Леоніда Кучми. У 1998 році був обраний до Верховної Ради за списком партії СДПУ(о), до якої входить і Віктор Медведчук. А вже у 2000 році Василь Кремень відмовився від мандату у зв'язку із призначенням міністром освіти. У 2002 році знову балотувався до Верховної Ради від СДПУ(о), проте невдало.

Із 30 грудня 1999 до 3 лютого 2005 року був міністром освіти і науки України за президентства Леоніда Кучми. 

Під час роботи в міністерстві освіти Дмитра Табачника Василь Кремень очолював Національну академію педагогічних наук, де й працює донині. 

 

Теми

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.