ЛНУ присвоїв звання почесного доктора колишньому працівнику ЦК КПРС та депутату від СДПУ(о)

29 червня, Вчена рада Львівського національного університету імені Івана Франка присвоїла звання «Почесний доктор (Doctor Honoris Causa) Львівського національного університету імені Івана Франка» президентові Національної академії педагогічних наук України, академікові НАН України Василю Кременю.

Про це повідомили у пресслужбі ЛНУ імені Івана Франка.

У коментарях випускники Львівського університету обурились через цю новину:

"Памʼятаю, як в листопаді 2004-го ми штурмували МОН, вивели тодішнього міністра Кременя на вулицю і примусили публічно пообіцяти, що більше не буде репресій проти студентів. Я тримав мегафон, у який він озвучував заяву про це перед багатотисячним натовпом. Я відчував як він тремтів. Не знав тоді, що це майбутній почесний доктор мого рідного університету", − прокоментував історик Володимир В'ятрович.

Водночас у пресслужбі ЛНУ зазначили, що Члени Вченої ради одноголосно підтримали присвоєння звання "Почесний доктор (Doctor Honoris Causa) Львівського національного університету імені Івана Франка" Василю Кременю.

Василь Кремень з 1979 по 1986 рік працював у ЦК Компартії України, а в 1986 1991 pp. – у ЦК КПРС, де займався питаннями розвитку освіти і науки. Також працював заступником директора Російської академії наук.

В Україні Василь Кремень працював в Адміністрації президента Леоніда Кучми. У 1998 році був обраний до Верховної Ради за списком партії СДПУ(о), до якої входить і Віктор Медведчук. А вже у 2000 році Василь Кремень відмовився від мандату у зв'язку із призначенням міністром освіти. У 2002 році знову балотувався до Верховної Ради від СДПУ(о), проте невдало.

Із 30 грудня 1999 до 3 лютого 2005 року був міністром освіти і науки України за президентства Леоніда Кучми. 

Під час роботи в міністерстві освіти Дмитра Табачника Василь Кремень очолював Національну академію педагогічних наук, де й працює донині. 

 

Теми

Осип Тюшка. 40 років поряд зі Степаном Бандерою

Він був одним із найближчих друзів Степана Бандери. Вони потоваришували ще під час навчання у Стрийській гімназії. Разом входили до керівних ланок у Пласті й ОУН, мали близькі ідейні переконання й погляди на національно-визвольних рух, одночасно відбували ув'язнення в гітлерівському концтаборі Заксенхаузен, спільно розбудовували структуру ОУН революційної після Другої світової війни і були об'єктами оперативних розробок кдб. Тільки роль і місце у тих чекістських планах і заходах для кожного відводилися різні.

Інтрига їхньої смерті

Убивство відомого політика, полководця, монарха та й просто непересічної постаті завжди оточено таємницею, інтригою, різноманітними більш чи менш вірогідними здогадами й домислами. Уже ці обставини викликають підвищену цікавість до подій, що за ними стоять. Тому тема політичних убивств, котрі з плином часу набувають статусу історичних – вигідне поле для авторів, котрі беруться за неї.

Віктор Петров. Людина, яка повернулася в холод

"Петров боїться арешту, висловлює думку про необхідність від'їзду з України". Із цього рапорту співробітника секретно-політичного відділу управління держбезпеки нквс урср Лифаря почалася епічна драма Віктора Петрова, відомого ще за літературними і науковими псевдонімами як В. Домонтович та Віктор Бер. Рапорт був підготовлений у лютому 1936-го. Окремі фрагменти з нього свідчать про те, що про В. Петрова вже збирали оперативним шляхом інформацію і знали, на чому можна зіграти.

Уривок із книжки "Таборові діти" Любов Загоровської

У книзі "Таборові діти" зібрано свідчення людей, які в дитячому віці зазнали репресій радянської каральної системи. Це розповіді тодішніх дітей про те, як їх під дулами автоматів забирали з дому, про досвід перебування в тюрмах, про важку дорогу на сибірські морози в товарних вагонах, про життя в бараках чи спецінтернатах, про виживання в нелюдських умовах заслання. Ці свідчення варто прочитати, щоб знати, як ставилася радянська влада до дітей, яких оголосила "ворогами народу".