У Тернополі сім'я загиблого захисника відмовилася від встановлення пам’ятника, стилізованого під військове кладовище

Сім'я Стадників – єдина зі 136 родин, яка не погодилася на уніфікований пам'ятник для усіх загиблих військовослужбовців

Про це повідомила Дарця Веретюк, ініціаторка проєкту "Пантеон Героїв".

У Тернополі міська рада прийняла рішення про облаштування військового кладовища на Микулинецькому цвинтарі на Алеї героїв. Саме там поховано наразі 136 військовослужбовців, які загинули починаючи з 24 лютого 2022 року. Концепцію Пантеону представили на загальних зборах родин загиблих. Лише Марія та Олег Стадники не погодилися на уніфікований пам'ятник над могилою їх сина – прокурора, матроса ВМС Віталія Стадника, який загинув 1 жовтня 2022 року під час виконання бойового завдання.

Всупереч рішенню Тернопільської міської ради родина почала зводити на похованні пам'ятник на свій смак. Директор комунального підприємства "Ритуальна служба" звернувся до родини Стадників з проханням демонтувати конструкцію, однак вони не відреагували. Тож 24 жовтня працівники "Ритуальної служби" демонтували плити.

"Всі загиблі військові заслуговують на повагу, шану і безмежну вдячність за їх рішучість у боротьбі, за їх жертву на користь цивільного населення. Ні військовий стаж чи звання і посада, ні нагороди, ні розмір статків, ні походження, ані інші які б то не були ознаки цього не змінять", - зазначила Дарця Веретюк, ініціаторка проєкту "Пантеон Героїв" та дівчина загиблого Героя України Віталія Дереха.

25 жовтня батько загиблого Олег Стадник написав заяву до правоохоронців на дії комунальників. Поліції за заявою відкрила кримінальне провадження за ч. 1. ст. 297 КК України (Наруга над могилою, іншим місцем поховання).

️Також 25 жовтня батько загиблого звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду, аби домогтись заборони комунальному підприємству на здійснення будь-яких дій щодо влаштування намогильної споруди на місці поховання його сина. Однак Олег Стадник отримав відмову у відкритті позову.

 

Справа Шухевича: політична міфологія та дослідницькі підходи

Тема колабораціонізму українського визвольного руху у Другій Світовій війні з нацистами вперше чітко проартикульована на початку 1960-х, коли професор Берлінського університету Альберт Норден заявив у жовтні 1959 року, нібито бійці батальйону "Нахтігаль" у перші дні нацистської окупації Львова вбили до трьох тисяч поляків та євреїв. У квітні 1960 року у Москві влаштували прес-конференцію, на якій, серед іншого, представили двох начебто свідків подій. З тих часів за "Нахтігалем" та Романом Шухевичем почала закріплюватися на Заході слава колаборанта та воєнного злочинця.

30 червня 1941. Як Бандера Незалежність відновлював

Події у Львові стали сигналом для тисяч оунівців і їхніх симпатиків. По всіх селах і містечках Західної України відбувалася один і той же сценарій: група молодих ентузіастів захоплювала приміщення владних органів — хоча це сказано надто гучно, адже «Совєти ще не пішли, а німці ще не прийшли» і влада фактично валялася на вулиці.

Ігор Калинець: «Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати"

Іноді мене запитують, чи я шкодую, що моє життя так склалося. Мені здається, що ні. Не мало б воно тоді смислу, якби я не перейшов через те все, якби не було тих 60-х, ув’язнення у 70-ті, того піднесення національного — всі ті події допомогли мені відчути, що я щось значу, що я щось зробив, що я комусь потрібен власне таким, яким я є в даний момент. Мені здається, що то і є сенс мого життя.

Петро Франко. Таємниці життя і смерті

28 червня 1890 року народився наймолодший із трьох синів Івана Франка – Петро. В історію визвольної боротьби він увійшов як один із засновників української скаутської організації "Пласт", хоробрий старшина Легіону Українських січових стрільців, командант летунського відділу Української Галицької армії. Для сталінського ж режиму він став небезпечним ворогом народу, якого ліквідували, ймовірно, у перші дні німецько-радянської війни.