Українські державні архіви в цілому відповідають Європейській політиці доступу - результати дослідження

Відомі попередні результати загальноєвропейського опитування щодо впровадження Рекомендації Ради Європи R (2000)13 щодо європейської політики доступу до архівів.

Про це на своїй сторінці на фейсбук написав голова Державної архівної служби України Андрій Хромов.

Дослідження проводилося онлайн за допомогою професійного інструменту опитування (EFS Survey by Tivian). Польова робота проводилася з 10 жовтня по 4 листопада 2022 року. Воно було проведене шляхом опитування співробітників архівів та різних груп користувачів. До опитування долучилися респонденти з 39 європейських країн, зокрема і з України.

Рада Європи (РЄ), місією якої є захист прав людини, плюралістичної демократії та верховенства права, а також сприяння обізнаності та підтримці розвитку культурної ідентичності та розмаїття Європи, визнала зростаючу важливість доступу до архівів у той час і зробила кроки для встановлення системи принципів і вимог у цій галузі.

У 1996 році Парламентська асамблея РЄ рекомендувала "зацікавленим країнам надати можливість особам, які постраждали від цього питання, вивчити, на їх запит, файли, які зберігаються на них колишніми спецслужбами".

Після кількох років підготовки та переговорів РЄ нарешті прийняла 13 липня 2000 року "Рекомендацію № R (2000) 13 державам-членам щодо європейської політики доступу до архівів".

Ця Рекомендація була першим міжнародним стандартом у цій галузі. Вона не вимагає одноманітності від держав-членів і враховує різні суспільні, архівні та адміністративні традиції; однак вона чітко висловила спільні принципи, дотримання яких очікує від усіх держав-членів. Хоча це не обов'язковий юридичний документ, його моральне та політичне значення показало, чого очікують у цій сфері всі країни.

З повним текстом дослідження можна ознайомитися за посиланням.

 

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.