ЦДІАК України презентував документальну виставку до 190-річчя з дня народження Володимира Антоновича

На сайті ЦДІАК України презентовано документальну онлайн виставку до 190-річчя з дня народження Володимира Боніфатійовича Антоновича.

Про це йдеться на сайті ЦДІАК України.

Володимир Антонович – видатний український історик, археолог, етнограф, археограф та один із лідерів "громадівського" руху в Україні.

Народився 6 (18) або 18 (30) січня 1834 року (точна дата народження невідома, оскільки метричний запис про народження не виявлено) у повітовому місті Махнівка Київської губернії (тепер село Хмільницького району Вінницької області). У 16 років закінчив 2-гу Одеську гімназію та за наполяганням матері поступив на медичний факультет Київського університету. Проте у 1856-му Антонович повторно вступив до університету на історико-філологічне відділення, оскільки мав на меті пов'язати своє життя з історичною наукою.

У 1860 році завершив навчання зі ступенем кандидата, почав викладати латинь у 1-й Київській гімназії. Протягом 1864–1880 рр. був головним редактором "Тимчасової комісії для розгляду давніх актів" при Канцелярії київського, подільського й волинського генерал-губернатора. За редакцією Володимира Антоновича вийшло 15 томів "Архіву Південно-Західної Росії". З 1881 року очолював Історичне товариство Нестора-літописця, завідував Нумізматичним музеєм Київського університету, в якому зібрав понад 10 тисяч експонатів.

Авторству Володимира Антоновича належить близько 300 наукових праць з історії українського козацтва, гайдамацького руху, української етнографії, історії Литовської держави, історії церкви. 

Видатна заслуга Антоновича полягає у створенні першої в Україні національної історичної школи (так званої "київської школи"), до якої належали відомі науковці, учні Володимира Антоновича – Михайло Грушевський, Федір Вовк, Олексій Андрієвський, Дмитро Багалій, Микола Дашкевич, Митрофан Довнар-Запольський та інші. 

Вважається засновником української археології як науки, зокрема, вчений розробив нову методику ведення розкопок. Довгі роки досліджував стоянки доби палеоліту, неоліту та середньовіччя, проводив розкопки поселень Трипільської культури. 

Помер Володимир Антонович 8 (21 березня) 1908 року від запалення легень та похований у Києві на Байковому кладовищі.

ЦДІАК України зберігає окремий фонд № 832 документів родини Антоновичів, серед яких є сімейні фотографії, рукописи лекцій вченого, листи тощо. Також на виставці представлені документи з інших фондів архіву, що висвітлюють життя і наукову діяльність історика.

Ознайомитись з виставкою можна за посиланням.

 

Як звільняли Харків у серпні 1943-го

Німці атакували на світанку 29 серпня 1943-го позиції 69-ї армії. До вечора стало очевидно, що це відволікаючий маневр для забезпечення відступу військ із Харкова та його передмість. Вже до вечора цього дня, не зустрічаючи значного опору, були звільнені Люботин, Гіївка, Березове, Південний, Пісочин, Нова Баварія, станція Основа, Високий. Саме цей день і треба вважати датою визволення Харкова.

Українське державотворення літа 1941-го. Міфи та факти

Сам факт відновлення української влади після тривалої окупації мав суттєвий вплив на свідомість населення. Історик та дисидент, уродженець Волині Валентин Мороз згадував: "Перша половина мого життя була сформована двома прапорами під час проголошення української самостійності в 1941 році. Ці два українські прапори в рідному селі збереглися на ціле життя, давали вогонь витерпіти і перемогти".

Макар Кушнір і його внесок у розбудову нації

Його вважають одним із провідних публіцистів доби українських національно-визвольних змагань. Він був активним співробітником і дописувачем газет "Нова Рада", "Трибуна", "Свобода", "Український голос", "Розбудова нації" та інших. Але журналістика й інформаційна діяльність – то була лише частина його багатогранної діяльності, здебільшого прихованої, яку навіть чекісти не змогли повністю відстежити й дослідити.

Парадоксаліст Прушинський та українське питання

Коли на полях Другої світової війни лунали канонади вибухів, Ксаверій Прушинський уже радив полякам не надто опиратися передачі Львова та Вільнюса українцям і литовцям. Це було задовго до Ґедройця, Мєрошевського та отця Маєвського. Тим самим він закономірно накликав на себе шквал критики з боку співвітчизників, чому не допомогли потім ані спроби пояснити свою логіку, ані обіпертися на авторитети. Проте це не змінює факту першості у виголошенні ідей, які потім трактуватимуться як примиренство.