Науковці Могилянки та університету Глазго запрошують українців стати "археологами війни"

Катедра археології НаУКМА та дослідники з Центру вивчення війни університету Глазго запустили краудсорсинговий проєкт «Війна говорила до нас гучно через вибухи та тихо через речі».

Про це йдеться на сайті Києво-Могилянської академії.

Зазвичай спогади про війну записують вже після її завершення. Натомість мета цього проєкту полягає в прагненні зафіксувати свідчення й матеріальні прояви того, як суспільство переживає війну, просто під час бойових дій. Проєкт покликаний залучити українців до команди "археологів війни" для збору матеріалів, які створюють контекст, розповідають історії та допомагають краще зрозуміти, як цивільне населення реагує на війну в режимі реального часу.

Команда збирає фото-, відео-, аудіоматеріали та спогади про події, речі, ландшафти, які демонструють матеріальний вплив війни на суспільство.

"Ця війна триває вже більше десяти років і загрожує не лише територіальній цілісності України, але і українській культурі та ідентичності. За таких умов поняття ідентичності постає перед нами в новому ракурсі та набуває іншого значення. Все це відбивається у предметах і просторах, які оточують людей. Вони змінюють функції та інтегруються з однієї сфери життя в іншу. Артилерійські снаряди перетворюються на попільнички, окопи вкриваються клумбами, старлінки стають частинами безпілотної техніки, а вибухівку прикріплюють до весільних дронів.

Археологія розробила широкий спектр інструментів для вивчення предметів, які створюють люди, та просторів, в яких вони живуть, і це може допомогти нашому розумінню того, як люди переживають війну. Адже будь-які соціальні явища відображаються у матеріальній культурі, що нас оточує. Вона відбиває особливі аспекти української ідентичності та те, як суспільство справляється з такими викликами. Документування цих явищ дає змогу не лише вивчати, а й зберігати українську ідентичність та культуру", — зазначає керівник проєкту в Україні, завідувач катедри археології НаУКМА, Олег Білінський.

Початок загальноукраїнській ініціативі поклало пілотне дослідження студентів та дослідників Могилянки, які вивчали прояви впливу війни на звичайних людей. Завдяки цьому дослідженню зібрано приклади того, як змінилися речі та простір, що оточує українців. Гільзи від снарядів стали мистецьким полотном художників, на писанках з'явилися емблеми бригад ЗСУ, а у бліндажах — дивани та цивільні меблі.   

Своє продовження проєкт отримав завдяки партнерській угоді між НаУКМА та університетом Глазго. Ініціаторами угоди були завідувач катедри археології НаУКМА Олег Білінський, професор Тоні Поллард та доктор Іен Бенкс з Шотландського центру досліджень війни та археології конфліктів в університеті Глазго.

 

Життя з тавром "Молодої гвардії": доля українки, якій відвели роль зрадниці в ідеологічному романі

"Я хочу, щоб ми були разом на небесах", – сказав у концтаборі хлопець дівчині. Їх повінчав католицький священик Антон Куява. Це сталося під час повстання політичних в'язнів у Кенгірі в ГУЛАГу. Щастя бути разом у закоханих тривало менше двох місяців, а точніше – 42 дні. Однак любов не терпить обмежень, і на війну їй байдуже – вона творить диво народження нового життя й апріорі перемагає. У Києві живе витвір їхньої любові – донька Олена Бондаренко.

Чорний понеділок Корюківки

1-2 березня 1943 року чернігівська Корюківка пережила моторошні години знищення: кілька тисяч дітей, жінок, стариків без суду і слідства були методично розстріляні-спалені. Люди до останньої фатальної миті не вірили, що будуть покарані у такий жахливий спосіб за чиїсь дії, вони казали губителям : "Паночки, ми нічого поганого вам не зробили, це якась помилка..." І падали на землю, як снопи, скошені кулями.

Василю Листовничому – 150 років. Доля архітектора та його нащадків

Інженер та архітектор Василь Листовничий встиг попрацювати на уряд УНР – обіймав посаду будівничого Комісаріату в справах Київської шкільної округи. А ще був self-made man, який сам себе зробив і сам заробив на знамениту садибу у Києві на Андріївському, 13. І головне – виховав чудових нащадків. Він загинув від рук більшовиків у 1919-му. Ані точна дата, ані обставини його смерті достеменно невідомі.

Дарія Ребет. Розшукати й викрасти у Відні

На тлі гучної історії з намагань спершу викрасти, а згодом і вбити у 1957 році в Мюнхені одного з провідних діячів ОУН Лева Ребета дещо в тіні дослідників залишилося питання про те, як чекісти здійснювали оперативну розробку його дружини. А інтерес до неї був не менший, а то навіть і більший через її неабияку харизму, освіченість, уміння відстоювати свою принципову позицію та викладати її в публічних дискусіях і на папері, авторитет і, зрештою, місце в ієрархії ОУН. Адже Дарія Ребет була єдиною жінкою-членом Проводу ОУН.