Будні бійця на фронті. Доставка їжі

9 березня стало відомо про загибель журналіста, військовослужбовця та відомого у Кропивницькому активіста Дмитра Сінченка, який зник безвісти 23 серпня 2023-го під Бахмутом. Публікуємо останній допис Дмитра, який він написав у соцмережах 19 серпня минулого року.

 
Дмитро Сінченко

Сержантом з матеріального забезпечення, або по-народному "старшиною" нашої роти був сварливий дід-алкаш, який не вів обліку отриманого на роту майна й не забезпечував потреб бійців, тому його давно вже хотіли замінити, але за постійними боями до нього ніяк не доходили руки. Та й посада, м'яко кажучи, не надто приваблива. Якщо не розібратися, куди й коли поділося майно роти, доведеться платити за нього зі своєї кишені.

Тож охочих обійняти цю посаду було небагато. Ще менше було тих, хто мав достатньо знань і досвіду у сфері. Але сон, який мені наснився минулої ночі, змусив задуматися. Від відсутності нормального забезпечення страждала вся рота, а отже, знижувалась її боєздатність, а отже, збільшувались втрати й знижувалась ефективність виконання завдань. Хіба ж я не зміг би розібратися в майнових журналах? Не думаю, що мені це буде важко.

З такими думками я носив хмиз і підігрівав чай. Друг Вікінг дістав сухпайки. На сніданок наспів і командир. Кулеметники виявили несправність браунінга й замовили підвезення запчастин. Нам з Вікінгом треба було забрати воду, їжу та допомогти перенести патрони з точки вигрузки до КСП. Далі їх мали забрати кулеметники, а Вікінг мав вирушити на позиції: там бойовий медик потрібніший.

Уночі дорога здавалася значно довшою. Спускаємося, перестрибуємо через струмочок, проходимо повз розбитий пікап, переходимо кладку — і ми на місці. Коробки з патронами важкі, співчуваю браунінгістам.

Тепер у нас є трохи води і їжі, можна ховатися назад до хатинки. До нас прийшов контужений Тоха.

— Мєня вирубаєт. Проста іду і атключаюсь. Пачіні мєня, чтоб я смог дальше єбашить!

Тоха зайшов до приміщення, Вікінг його оглянув і викликав евакуацію.

За воротами нашого сховку під деревом стоїть дерев'яна будка. "Зручності у дворі". Саме туди мені треба. Зробивши свою справу, беруся за ручку дверей і зупиняюся. Щось не так.

Прислухаюсь. Точно, над нами безпілотник. Якщо не робити ніяких рухів, він нас не виявить. Я давно тут, навряд чи ворог помітив, як я сюди заходив, треба посидіти ще, доки він не полетить звідси. Якщо нас помітять — будинок обстріляють. Дзижчання триває ще з пів години, і пташка зникає. Чекаю ще трохи й виходжу.

— У тебе все добре? Ми думали, тебе викрали, — жартує Вікінг.

— Над нами літав дрон.

Через деякий час з'явився друг Сокіл, щоб забрати Вікінга на позиції.

— Друже Перуне, підеш з нами, щоб знати дорогу, потім зі мною повернешся. Збирайся, ми вже вирушаємо.

— Добре, друже командире!

— КСП охоронятиме Тоха, його евакуюють, коли ми повернемося.

Різкий підйом по схилу, обходимо чагарники та спускаємось ледь помітною стежкою в яр. Це важко навіть без автомата. Хлопці ж проходили цей шлях, навантажені речами, зброєю і БК.

Тримаємо дистанцію. Обабіч — воронки від прильотів. Степове різнотрав'я. Проходимо до кінця яру, підіймаємося, швидко проходимо відкриту ділянку (це найнебезпечніший відрізок шляху, він прострілюється ворогом) й опиняємося в посадці. Далі прямо, поки не натикаємось на наші бліндажі. Коротка розмова, постановка завдань, ми залишаємо Вікінга та повертаємося.

Сокіл вирішив відхилитись від маршруту й перевірити стан бліндажів, які він раніше помітив. Їх облаштували собі нацгвардійці, яких нещодавно вивели звідти. Сюди ми напевно перенесемо КСП, може, завтра. А зараз повертаємося. Знову топимо пічку, гріємо чай, їмо сухпайки.

Ранок. У нас нові сусіди — якісь розвідники. Вони не дуже раді сусідству, заселились у бліндажі біля нашої хати. Водночас недалеко від укриття вони вирішили запустити дрон. Не надто гарна ідея, як на мене. Зазвичай у місце запуску прилітає.

Тоху евакуювали, натомість нам привезли привіт від замполіта, друга Жили, — гарячий обід в армійському термосі. Сокіл був не в захваті.

— Хто його просив?! Ще гарячих обідів нам не вистачало! Друже Перуне, доведеться тобі тепер доставити його на позиції. Не пропадати ж добру. Дорогу знаєш.

Іти з радянським армійським термосом за плечима непросто: він закритий нещільно, тож суп вихлюпується мені на куртку й бронік. Доводиться йти якомога обережніше...

Олександр Зінченко: Зупиніться!

Передвиборче божевілля, яке вже охопило Польщу, є небезпечним. Не варто експерементувати: чи цього разу Польща капітулює за 28 днів, чи швидше? Бо після України наступною завжди була Польща.

Максим Майоров: Друга чеченська війна. Коли почалась і чи закінчилася?

30 вересня 1999 року, тобто рівно чверть століття тому, почалася Друга російсько-чеченська війна. В усякому разі можна констатувати, що того дня російські війська приступили до повномасштабного наземного вторгнення в Чеченську Республіку Ічкерія.

Ольга Ревуцька: Сергій Король. Приклад гідного військового командира

"Військове лідерство – це не про амбітність когось, а про відповідальність за кожного", - вважає військовий капелан Андрій Зелінський. Що може спонукати одну людину охоче слідувати за іншою? Які якості та вміння притаманні хорошому воєначальнику? Російсько-українська війна сприяла консолідації української нації та стала полем для появи покоління військових авторитетів. Серед них легендарний командир – Сергій Король з позивним "Махно".

Сергій Тримбач: Гранослов

Дмитров Павличкові - 95. Виповнилось би. Хоча прожив чималенько - 93, пішов з життя на початку минулого року.