Громадськість вимагає у міської влади Львова відновити музей Романа Шухевича

У Львові створили громадський комітет відбудови музею Романа Шухевича в Біголорщі.

Про це повідомив історик Микола Посівнич.

Роман Шухевич прийняв останній бій 5 березня 1950 року в с. Білогорща на околицях Львова. Важливим моментом в історії було спорудження 5.03.1990 р. громадськістю з ініціативи Юрія Шухевича символічної могили, що визначила початок музею. 29 червня 1990-го відбулося відкриття меморіальної таблиці і освячення могили генералу Роману Шухевичу-Чупринці.

1 січня 2024 року ударами шахедів Росія знищила Меморіальний музей Романа Шухевича, який був відновлений у 2001-му його побратимами-комбатантами ОУН-УПА, що залишилися живими після сталінських тюрм та поневірянь.

"Дивною є позиція міської влади Львова та мера А. Садового, які свідомо чи несвідомо затягують питання відновлення будівлі під прикриттям проведення конкурсу. Зважаючи на вищесказане, представники громадськості, голосимо про створення громадського комітету відбудови музею Романа Шухевича в Біголорщі та спорудження пам'ятника Головному Командиру УПА у Львові", - йдеться у заяві про створення громадського комітету відновлення Музею Романа Шухевича.

Громадський комітет закликає депутатів, міську владу та голову Львова А. Садового невідкладно:

– Припинити знищення залишків та артефактів музею і проводити роботи з відновлення музею під наглядом кваліфікованих фахівців.

– Прийняти рішення про відновлення будинку-музею в його первісному вигляді.

– Визначити замовника робіт по відбудові музею.

– Надати дозвіл на проведення будівельних робіт по відбудові музею.

– Погодити необхідну проєктно-кошторисну документацію у встановленому порядку.

"У випадку ігнорування позицій громадськості, ми готові взяти на себе відповідальність щодо відновлення музею Романа Шухевича в Білогорщі в такому вигляді, яким він був 5 березня 1950 року. У Головного командира УПА Романа Шухевича немає місця спочинку, але є місце останнього бою, яке ми маємо зберегти для нащадків як місце нашої сили та звитяги, символом перемоги України над одвічним ворогом!", - наголошує громадський комітет.

Головою громадського комітету відновлення Музею є донька Романа Шухевича Марія Трильовська-Шухевич. Заяву підписали півсотні осіб, серед яких: Леся Шухевич – дружина Юрія Шухевича, Олег Медуниця – Голова Проводу ОУН-б, Богдан Борович – голова Всеукраїнського Братства ветеранів ОУН-УПА, історики Микола Посівнич, Андрій Сова, Іван Хома, Руслан Забілий та інші.

 

Хрест Симона Петлюри – капеланам Армії УНР

У червні 1944-го в Рівненському рибтресті в одній із шухляд столу працівники знайшли дві грамоти до Хреста Симона Петлюри. Цупкі аркуші бланків із тризубом, оригінальною печаткою червоного кольору та фразою "Іменем Української Народної Республіки…" не могли не привернути увагу й не насторожити.

Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки

Львів майже щодня прощається із загиблими захисниками. На Марсовому полі вже поховані близько 800 Героїв, які віддали своє життя у російсько-українській війні. Це місце стало символом відваги й самопожертви, що нагадує про високу плату за свободу. У Львівській міськраді оголосили конкурс та обрали проєкт військового цвинтаря, який має стати місцем "сили та спокою". Натомість у місті почалися жваві суперечки щодо вибору проєкту-переможця.

Як гетьман Скоропадський 8 років водив за носа чекістів

Операція ГПУ УССР під назвою "Т-3" розтягнулася в часі майже на десять років. Чекісти встановили оперативний контакт з генерал-хорунжим Армії УНР Миколою Гоголем-Яновським. Його контакти і листування з Сергієм Шеметом, провідним діячом гетьманського руху за кордоном, наближеною до гетьмана особою і багаторічним особистим секретарем Павла Скоропадського, неабияк зацікавили чекістів. В ГПУ йому дали оперативне псевдо "Українець".

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.