АНОНС: Публічна розмова "Грська, Панченко, Яблонська: воля і боротьба у мистецтві ХХ століття"

Національний центр «Український Дім» у межах виставки «Алла Горська. Боривітер» запрошує на публічну розмову про волю у творчості мисткинь, що творили в період 60-х років XX століття: Алли Горської, Любові Панченко, Тетяни Яблонської.

Про це інформує Національний центр "Український Дім".

Бороти систему і намагатися зберегти українську культуру — те, що пов'язує нас сьогоднішніх із періодом, коли творили художниці. Цей опір, що триває десятиліттями, проявлявся у їхніх художніх практиках. Хтось явно, а хтось лиш натяками та контекстом своїх робіт намагався зберігати українську культуру та підживлювати її в моменти найгірших гонінь радянської влади. Однак кожна така смілива й вольова художня дія мала наслідки — і могла коштувати митцю або мисткині життя.

На події поговоримо про боротьбу художниць XX століття за мотивами артбуку про українську візуальну культуру Telegraf.Воля. Про ті способи, в які вони висловлювали свою непокору системі та прагнули попри все залишатися саме українськими художницями, нести українські сенси.

Про активний художній опір Алли Горської; "тиху", однак сміливу боротьбу Любові Панченко; адаптивну стратегію Тетяни Яблонської. Розглянемо роботи, обговоримо їхні значення. Вкотре впевнимося, наскільки важливою є воля до боротьби й чому необхідно пам'ятати, знати й розуміти діяльність мисткинь цього періоду XX століття.

Спікерки:

Олена Зарецька — художниця, ілюстраторка, дизайнерка, кураторка, онука Алли Горської.

Оксана Семенік — історикиня мистецтва, журналістка, авторка радіоблогу "Українське мистецтво в іменах" на Радіо Культура.

Катерина Яковленко — українська публіцистка, журналістка, дослідниця візуальної культури, кураторка. Головна редакторка сайту Суспільне Культура.

Модераторка:

Тетяна Волошина — співкураторка виставки "Алла Горська. Боривітер", мистецтвознавиця, артдиректорка Stedley Art Foundation.

Організатори події: Національний центр "Український Дім", Projector Publishing.

Коли: 11 квітня, 18:00.

Де: Національний центр "Український Дім" (Хрещатик, 2, Київ).

Вхід на подію — за квитком на виставку та реєстрацією.

 

Майдан. Початок. Cпогади учасників Революції Гідності

"Мустафа написав у Фейсбуці: "Хто сьогодні до півночі готовий вийти на Майдан?..". Цей заклик побачив Володимир Коломієць. Він кинув $600 на рекламу допису, і тому його побачили 100 тисяч користувачів".

Март Ніклус: "Дорогий мій Василю! Не вдалось нам більше з Тобою побачитись…"

Василь Стус мав відбути 10 років примусових робіт та 5 років заслання. Оскільки він помер, не відбувши й половини цього терміну, радянська держава буквально "тримала його під арештом" навіть після смерті. Лише завдяки шаленим зусиллям родин дисидентів та національно свідомих громадян тіло поета і його побратимів вдалося перевезти в Україну

Від радіокерованої яхти до голосу в окупованих Олешках: 10 історій Українського радіо, які вас здивують

16 листопада 1924-го вийшла в ефір перша передача Українського радіо. Відтоді воно встигло пережити зміни державних устроїв, сталінські репресії й радянську цензуру, Другу світову, боротьбу за незалежність та українські революції, реформу Суспільного мовлення. Радіо декілька разів переїжджало з міста в місто, працювало з поїзда, підвалів і бомбосховищ, змінювало техніку й формати, і при цьому продовжує безперервно мовити — доносячи життєво необхідну інформацію до мешканців окупованих Олешок, розважаючи нас під час блекаутів, об'єднуючи навколо мови українців на всіх континентах через Радіодиктант.

Микола Руденко: "Ми стали першою групою, яка відкинула методи підпільної боротьби та виступила на повний голос"

9 листопада 2026-го відзначаємо 50-ту річницю з дня заснування Української Гельсінської групи сприяння виконанню Гельсінських угод – першої правозахисної організації в радянській Україні, яка відіграла історичну роль у боротьбі за права людини та незалежність нашої держави. Поява такої спільноти в умовах жорсткого придушення державою будь-яких проявів інакодумства стала можливою завдяки підписанню керівництвом СРСР Заключного акта Гельсінської наради з питань безпеки та співробітництва в Європі. Радянський Союз пішов на цей крок в обмін на міжнародне визнання своїх післявоєнних кордонів.