Мінкультури вилучило могилу комуністів Литвинових у Полтаві з реєстру пам'яток

Тепер поховання братів Литвинових можуть перенести із центру Полтави.

Про це повідомляє представник Українського інституту національної пам'яті в Полтавській області Олег Пустовгар.

Міністерство культури та інформаційної політики України виключило з Держреєстру нерухомих пам'яток України братську могилу борців за владу Рад, яка розташована у Петровському парку Полтави. Це могила комуністів: братів Петра та Анатолія Литвинових. Могилу як "пам'ятку історії" внесли у Держреєстр відповідно рішення виконкому Полтавської облради народних депутатів, яке ухвалили у квітні 1982 року.

"Ця плита звеличує братів Літвінових, які скоювали і тоді, понад сто років тому, злочини проти українців. Анатолій і Пьотр Літвінови обіймали керівні посади в органах окупаційної комуністичної радянської влади. Один був уповноваженим жорстокого карального репресивного органу влади більшовицької Росії — Всеросійської Чрезвичайної комісії (ВЧК), яка згідно зі злочинними декретами Владіміра Лєніна впроваджувала політику "червоного терору". Інший керував полтавським відділенням продбюро, що було ланкою в системі ленінської "продразверстки"", - зауважив Олег Пустовгар. 

Тепер поховання братів Литвинових можуть перенести із центру Полтави. Задля цього регіональний представник Українського інституту національної пам'яті Олег Пустовгар, направив звернення до секретаря міськради Катерини Ямщикової. Звернення стосується перенесення останків комуністів на одне із комунальних кладовищ. Таке розпорядження Катерина Ямщикова, як виконувачка обов'язків міського голови, може ухвалити одноосібно до 27 квітня, відповідно законодавства про деколонізацію топонімії.

Братську могилу комуністів у Петровському парку неодноразово обливали фарбою. У серпні 2020 року київський журналіст та історик Вахтанг Кіпіані пропонував перенести могилу комуністів з парку. 

 

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.