АНОНС: Презентація перевидання "Набої для розстрілу" Гелія Снєгірьова про справу СВУ

На Книжковому Арсеналі презентують перевидання "Набоїв для розстрілу" Гелія Снєгірьова – це розслідування про справу "СВУ" 30-х років.

31 травня на Книжковому Арсеналі видавництво "Комора" презентує одну з головних книжок українського "задушеного Відродження" 1970-х – "Набої для розстрілу" українського режисера й письменника Гелія Снєгірьова.

У презентації візьмуть участь письменниця Оксана Забужко, кінознавець Сергій Тримбач, доктор історичних наук Юрій Шаповал та історик і публіцист Олександр Зінченко.

Вони говоритимуть:

- про приголомшливе розслідування Гелія Снєгірьова як одну з головних книжок українського "задушеного Відродження" 1970-х, за яку автор заплатив життям

- як радянські спецслужби фабрикували справу, з якої почалася сталінська "гібридна війна" проти України 

- чому "Набої для розстрілу" – це своєрідний підручник чекістських технік, і чому зараз ми маємо досконало їх вивчити.

"Нарешті вона повертається до читача – одна з головних книжок українського "задушеного Відродження" 1970-х, за яку автор тоді заплатив життям: єдине, зроблене ще "по живих слідах" (за розпитами зацілілих свідків) дослідження вікопомного трагічного "процесу СВУ", без знання якого ні історія Голодомору, ні загалом історія України у ХХ столітті ніколи не буде повною.

Сьогодні, в умовах нової геноцидної війни Кремля проти України, "Набої для розстрілу" читаються як своєрідний підручник чекістських технік "намовляння до колаборації", конче потрібний нам усім не лише з історичного, а й із цілком прагматичного інтересу. Снєгірьову вдалося вивести на яв механізм, за яким чекісти "розвели як котят" (с) довірливу вкраїнську інтеліґенцію старої європейської школи, переконавши жертв "підіграти" катам у сценарії власного вбивства, – і це якраз той урок історії, що має бути засвоєний у кожній українській родині, яка прагне дожити до Перемоги", – говорить про книгу письменниця Оксана Забужко.

Гелій Снєгірьов народився в 1927 році в Харкові у родині літератора. Навчався на акторському факультеті Харківського театрального інституту. Згодом переїхав до Києва, де працював на "Укркінохроніці" режисером, завідувачем сценарного відділу, а ще протягом семи років був головним редактором.

У 1966 році Снєгірьов зафільмував несанкціонований мітинг до 25-х роковин розстрілів євреїв у Бабиному Яру. Там виступали Іван Дзюба, Віктор Некрасов та інші діячі. За це режисера понизили на посаді, а вже згодом вимагали публічно засудити свого багаторічного друга, письменника Віктора Некрасова.

У цей час дядько режисера, український письменник ​Вадим Собко, переконував його, що політично продати друга й привселюдно зректися дружби – ​це цілком нормальний радянський учинок, навіть мати Гелія свого часу донесла на молодих ватажків "СВУ" до ЦК комсомолу. Так він штовхнув племінника до вивчення справи "СВУ".

Автор закінчив роман 1976 року, але не поспішав публікувати: переживав, що основному свідку – Борису Матушевському – кадебісти не дадуть після цього жити. 1977 року Борис помер, і Гелій передав текст для публікації за кордоном.

За Снєгірьовим розпочали цілодобове стеження, а 22 серпня 1977 року заарештували. Після катувань у тюремній лікарні, де Гелій написав "розкаяння" й наклеп на Некрасова, його перевезли у Жовтневу лікарню, де той доживав свій вік і дивом залишив по собі ще один текст – "Тюремний щоденник", де описував усе, що з ним відбувалося у вʼязниці.

"Набої для розстрілу", а перша назва "Ненько моя, ненько…" – це лірична розвідка Гелія Снєгірьова про судовий процес над учасниками "Спілки визволення України", де провідних українських інтелектуалів, культурних і громадських діячів влада звинуватила в антирадянській діяльності, засудила до ув'язнень і так позбавила українське селянство "головних голосів" акурат за два роки до Голодомору.

Гелій Снєгірьов за вирізками з газет і свідченнями підсудного Бориса Матушевського реконструює судилище у справі "СВУ", підкреслюючи його театральність і вже в 1970-х роках доходячи висновку, що воно було цинічно сфабриковане. 

Коли: 31 травня, презентація розпочнеться о 10:15.

Де: на Видавничій сцені.

 

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.

Наше (?) Січневе повстання (1863–1864 роки)

25 січня цього року у Вільнюському кафедральному соборі голови трьох держав "Люблінського трикутника" – Кароль Навроцький, Ґітанас Науседа і Володимир Зеленський вшанували 163-тю річницю Січневого повстання 1863–1864 років. Мало хто звернув увагу, але це перше в історії наших трьох країн спільне вшанування пам'яті учасників цієї історичної події на найвищому державному рівні.