АНОНС: Презентація перевидання "Набої для розстрілу" Гелія Снєгірьова про справу СВУ

На Книжковому Арсеналі презентують перевидання "Набоїв для розстрілу" Гелія Снєгірьова – це розслідування про справу "СВУ" 30-х років.

31 травня на Книжковому Арсеналі видавництво "Комора" презентує одну з головних книжок українського "задушеного Відродження" 1970-х – "Набої для розстрілу" українського режисера й письменника Гелія Снєгірьова.

У презентації візьмуть участь письменниця Оксана Забужко, кінознавець Сергій Тримбач, доктор історичних наук Юрій Шаповал та історик і публіцист Олександр Зінченко.

Вони говоритимуть:

- про приголомшливе розслідування Гелія Снєгірьова як одну з головних книжок українського "задушеного Відродження" 1970-х, за яку автор заплатив життям

- як радянські спецслужби фабрикували справу, з якої почалася сталінська "гібридна війна" проти України 

- чому "Набої для розстрілу" – це своєрідний підручник чекістських технік, і чому зараз ми маємо досконало їх вивчити.

"Нарешті вона повертається до читача – одна з головних книжок українського "задушеного Відродження" 1970-х, за яку автор тоді заплатив життям: єдине, зроблене ще "по живих слідах" (за розпитами зацілілих свідків) дослідження вікопомного трагічного "процесу СВУ", без знання якого ні історія Голодомору, ні загалом історія України у ХХ столітті ніколи не буде повною.

Сьогодні, в умовах нової геноцидної війни Кремля проти України, "Набої для розстрілу" читаються як своєрідний підручник чекістських технік "намовляння до колаборації", конче потрібний нам усім не лише з історичного, а й із цілком прагматичного інтересу. Снєгірьову вдалося вивести на яв механізм, за яким чекісти "розвели як котят" (с) довірливу вкраїнську інтеліґенцію старої європейської школи, переконавши жертв "підіграти" катам у сценарії власного вбивства, – і це якраз той урок історії, що має бути засвоєний у кожній українській родині, яка прагне дожити до Перемоги", – говорить про книгу письменниця Оксана Забужко.

Гелій Снєгірьов народився в 1927 році в Харкові у родині літератора. Навчався на акторському факультеті Харківського театрального інституту. Згодом переїхав до Києва, де працював на "Укркінохроніці" режисером, завідувачем сценарного відділу, а ще протягом семи років був головним редактором.

У 1966 році Снєгірьов зафільмував несанкціонований мітинг до 25-х роковин розстрілів євреїв у Бабиному Яру. Там виступали Іван Дзюба, Віктор Некрасов та інші діячі. За це режисера понизили на посаді, а вже згодом вимагали публічно засудити свого багаторічного друга, письменника Віктора Некрасова.

У цей час дядько режисера, український письменник ​Вадим Собко, переконував його, що політично продати друга й привселюдно зректися дружби – ​це цілком нормальний радянський учинок, навіть мати Гелія свого часу донесла на молодих ватажків "СВУ" до ЦК комсомолу. Так він штовхнув племінника до вивчення справи "СВУ".

Автор закінчив роман 1976 року, але не поспішав публікувати: переживав, що основному свідку – Борису Матушевському – кадебісти не дадуть після цього жити. 1977 року Борис помер, і Гелій передав текст для публікації за кордоном.

За Снєгірьовим розпочали цілодобове стеження, а 22 серпня 1977 року заарештували. Після катувань у тюремній лікарні, де Гелій написав "розкаяння" й наклеп на Некрасова, його перевезли у Жовтневу лікарню, де той доживав свій вік і дивом залишив по собі ще один текст – "Тюремний щоденник", де описував усе, що з ним відбувалося у вʼязниці.

"Набої для розстрілу", а перша назва "Ненько моя, ненько…" – це лірична розвідка Гелія Снєгірьова про судовий процес над учасниками "Спілки визволення України", де провідних українських інтелектуалів, культурних і громадських діячів влада звинуватила в антирадянській діяльності, засудила до ув'язнень і так позбавила українське селянство "головних голосів" акурат за два роки до Голодомору.

Гелій Снєгірьов за вирізками з газет і свідченнями підсудного Бориса Матушевського реконструює судилище у справі "СВУ", підкреслюючи його театральність і вже в 1970-х роках доходячи висновку, що воно було цинічно сфабриковане. 

Коли: 31 травня, презентація розпочнеться о 10:15.

Де: на Видавничій сцені.

 

Ігор Калинець: «Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати"

Іноді мене запитують, чи я шкодую, що моє життя так склалося. Мені здається, що ні. Не мало б воно тоді смислу, якби я не перейшов через те все, якби не було тих 60-х, ув’язнення у 70-ті, того піднесення національного — всі ті події допомогли мені відчути, що я щось значу, що я щось зробив, що я комусь потрібен власне таким, яким я є в даний момент. Мені здається, що то і є сенс мого життя.

Петро Франко. Таємниці життя і смерті

28 червня 1890 року народився наймолодший із трьох синів Івана Франка – Петро. В історію визвольної боротьби він увійшов як один із засновників української скаутської організації "Пласт", хоробрий старшина Легіону Українських січових стрільців, командант летунського відділу Української Галицької армії. Для сталінського ж режиму він став небезпечним ворогом народу, якого ліквідували, ймовірно, у перші дні німецько-радянської війни.

Напади Бурундая та їхні наслідки. Уривок із книги "Король Руси Данило Романович" Даріуша Домбровського

Данило Романович, перший король Руси, – одна з головних постатей історії України. Подолавши численних внутрішніх та зовнішніх ворогів, Данило утвердився як один із найвпливовіших володарів Центрально-Східної Європи. Книжка Даріуша Домбровського – найповніша сьогодні біографія Данила Романовича. Ґрунтуючись на багатьох джерелах, автор не лише докладно реконструює життєвий шлях цього видатного державця, а й переконливо вписує його постать у європейський політичний ландшафт.

Суд над дітьми. Ольга Попадин – про молодь ОУН, два арешти і розстріл друзів

17-річна гімназистка зі Львова Ольга Попадин була однією з підсудних на "Процесі 59-ти". Енкаведисти не робили жодних пільг неповнолітнім — лупцювали, знущалися. Про це пані Ольга розповідала в інтерв'ю "Локальній історії". З її спогадів, показова розправа обернулася на протест — молоді арештанти під час суду заманіфестували несприйняття окупаційної влади, а оголошення вироку зустріли виконанням українського гімну.