Антон Дробович прозвітував за 5 років роботи на посаді голови УІНП

Голова Українського інституту національної пам'яті Антон Дробович прозвітував за пʼять років роботи на посаді голови УІНП.

Про це інформує Укрінформ.

У грудні 2024 року завершується 5-річний термін роботи Антона Дробовича на посаді голови Українського інституту національної памʼяті. 

28 люстопада під час пресконференції Антон Дробович представив ключові показники роботи Інституту у сфері збереження національної пам'яті та напрацювання за основними напрямками діяльності. А також розповів про специфіку роботи Інституту в умовах повномасштабної війни.

Під час публічного звіту за п'ять років роботи УІНП Антон Дробович заявив, що ексгумацію поховань за новими заявками польської сторони у селі Угли Рівненської області й колишньому селі Пужники Тернопільської області можна провести протягом одного пошукового сезону.

"У нас є лист від 2019 року, в якому є перелік з чотирьох чи п'ятьох місць. По них наступного року, гадаю, можна так само почати і за 2025-2026 рік можна завершити, якщо буде добра воля. Єдине, там є нюанс про запит на перепоховання, наприклад, у селі Мостиська Львівської області. Для того, щоб їх здійснити, треба розширити кладовище. Але якщо перепоховати їх на діючому кладовищі або у місцях виявлення останків, то це теж можна зробити протягом 2025-2026 років", – запевнив голова Українського інституту національної пам'яті.

Крім того, очільник УІНП відзначив, що ситуація з українськими похованнями в Польщі свідчить про цілу низку актів вандалізму, значна частина з яких так і не була виправлена:

"Відновити зруйновану в Польщі табличку на горі Монастир можна взагалі за тиждень. Якщо у великій Польській Республіці знайдуться люди, які готові припинити цю ганьбу і наругу і відновити зганьблене українське місце пам'яті, яке в Польщі вже скоро десять років буде таким, то це можна буде зробити протягом декількох днів, тижня максимум".

Після закінченні каденції у грудні Антон Дробович зосередиться на питаннях розслідування злочинів РФ проти української культурної спадщини під час війни.

Відеотрансляцію пресконференції голови Українського інституту національної пам'яті Антона Дробовича можна переглянути за посиланням.

 

Маріан Ґолемб’євський "Стер" – речник польсько-українського порозуміння

Маріан Ґолемб’євський – закинутий парашутом з Англії офіцер Армії Крайової / Делегатури Збройних Сил, член поаківської організації "Воля і Незалежність" (WiN), довголітній політичний в’язень та опозиційний активіст, пов’язаний з "Рухом" та ROPCiO. Його життєва історія під час та одразу після Другої світової війни міцно вписалася у складні польсько-українські відносини.

Корсунь. Фрагмент із книжки "Невиграна війна" Івана Гаврилюка

Жовті Води, Корсунь, Пилявці, Збараж, Зборів — ці назви глибоко вкоренилися в національну пам’ять як символи козацької військової слави. Однак за блиском цих звитяг ховається парадокс: переможний поступ війська Хмельницького затьмарила прикра поразка під Берестечком, а воєнні успіхи так і не стали тривкими політичними здобутками. Чому ж так трапилось? Відповідь на це запитання історик Іван Гаврилюк шукав не загалом у Хмельничинні, а у воєнному мистецтві очільників Козацької революції.

Від Золотої Слободи до Арлінгтонського національного кладовища. Юрко Коцай - перший олімпійський чемпіон українського походження

У світову історію плавання він увійшов як George Harold Kojac – дворазовий олімпійський чемпіон, рекордсмен світу, лікар і полковник Військово-повітряних сил США. Проте за американізованим прізвищем Kojac стояла українська родина Коцаїв із невеликого подільського села Золота Слобода. Історія цієї родини пояснює не лише спортивні успіхи Юрка Коцая, а й життєві принципи, які визначили весь його подальший шлях.

Юрій Бойко-Блохін і його сповнений випробувань шлях до утвердження української нації

Матеріали оперативної розробки за кордоном видатного українського вченого, громадсько-політичного діяча й теоретика українського націоналізму Юрія Бойка-Блохіна дають змогу зрозуміти, чому органи мдб / кдб срср так прискіпливо займалися саме науковцями – істориками, мовознавцями, літературознавцями, археологами. Їхні дослідження витоків української нації, державності, мови, культури неабияк ставали на заваді імперським планам кремлівського керівництва, яке переписувало історію на свій лад.