Деколонізація в Україні йде повільно через недостатню увагу і спротив у парламенті – В’ятрович

5 листопада відбулась пресконференція, присвячена проміжним підсумкам та проблемам виконання Закону України про деколонізацію в Києві, Одесі, Полтаві та Дніпрі.

Про це інформує Укрінформ.

"Деколонізація в Україні все-таки стартувала, але вона вже відстає від тих термінів, які передбачені Законом. Більшість народних депутатів є байдужими до питань перейменувань. Зволікання Парламенту з питанням перейменувань населених пунктів спонукало блокування реалізацію Закону про деколонізацію на місцях. Наприклад у Полтаві досі існують монумент Слави на честь перемоги російської зброї пам'ятники Олексію Келіну та "на місці відпочинку Петра І"", - наголосив історик і Народний депутат України Володимир В'ятрович.

За підрахунками ініціативи "Деколонізація. Україна" з 24 лютого 2022 р. в усіх областях було перейменовано 35 тис. вулиць та інших об'єктів топоніміки. Не менше 50% вулиць отримали нейтральні "плодово-ягідні" назви. Також було усунено з публічного простору 1550 пам'ятників, меморіальних дощок та елементів оздоблення. 

 

"Основною проблемою є те, що Міністерство культури дуже повільно виводить об'єкти з Державного реєстру нерухомих пам'яток України і деякі громади чекають цього вже 2 роки. Також хочу окремо звернути увагу щодо спроби реваншу - скасування перейменування вулиць у м. Дніпрі, де міськрада вже підготувала відповідний проєкт рішення", - наголосив Вадим Поздняков, співзасновник проєктів "Деколонізація. Україна".

Цього року Львівщина стала першою областю, яка повністю очистилась від російсько-радянських вулиць та пам'ятників. Згідно даних ініціативи "Декомунізація Львівщини", протягом 2022-24 рр. в області вдалось демонтувати 314 об'єктів та перейменувати 250 топонімів. 

На пресконференції озвучили ТОП-20 найбільш одіозних пам'ятних знаків, які мають бути демонтовані, а також виокремили список топ-10 пам'ятників, які потребують демонтажу в Києві.

Відеозапис пресконференції доступний на Youtube каналі "Укрінформ".

 

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.