Чим загрожує не виконання деколонізаційного законодавства

Нерішучість у звільненні України від маркерів русского міра дається взнаки. Варто було українській владі порушити встановлені законом строки очищення публічного простору деяких міст від символів російської імперської політики, парламенту – безпідставно провалити перейменування окремих міст, а правоохоронним органам – заплющити очі на українофобські заяви мера Одеси Труханова, як вата всіх кольорів і відтінків почала піднімати голову. Причому не лише всередині України, а і на міжнародному рівні.

 

Нерішучість у звільненні України від маркерів русского міра дається взнаки. Варто було українській владі порушити встановлені законом строки очищення публічного простору деяких міст від символів російської імперської політики, парламенту – безпідставно провалити перейменування окремих міст, а правоохоронним органам – заплющити очі на українофобські заяви мера Одеси Труханова, як вата всіх кольорів і відтінків почала піднімати голову. Причому не лише всередині України, а і на міжнародному рівні.

Головною точкою прикладання зусиль обрано Одесу, яка для Росії є однією з ключових стратегічних цілей в Україні. Понад сто діячів з різних країн світу звернулися з листом до керівництва ЮНЕСКО, в якому вимагають не більше не менше як припинити деколонізацію Одеси до кінця війни. Звернення оперативно опублікували деякі західні медіа, зокрема італійські Il Foglio та Corriere della Sera. У публічному просторі воно, звичайно, подається як думка діячів культури, пов'язаних з Одесою. Про зв'язок з російськими спецслужбами і те, що звернення сповнене російських наративів жоден з підписантів, звичайно, не заявляє.

Деколонізація для авторів звернення є "новою загрозою", а символи російської імперської політики – "невід'ємною частиною архітектурного ансамблю Одеси". Перейменування вулиць, названих на честь співців російського імперіалізму на чолі з Пушкіним чи діячів комуністичного режиму на кшталт Бабеля стурбовані захисники маркерів русского міра називають "програмою знищення" і "культурними чистками", маніпулятивно порівнюючи нашу деколонізацію з діями диктаторських режимів Сирії чи Іраку.

Простіше кажучи, підписанти слідом за мером Одеси Трухановим, відомим багаторічною проросійською діяльністю, включилися у просування російських меседжів, мета яких – зберегти домінування символів русского міра в публічному просторі головного міста українського півдня і водночас дискредитувати українську державу та її боротьбу за незалежність від Москви.

Не так масштабно, але з аналогічною метою і такими ж російськими наративами виступив сьогодні і Музей історії полтавської битви. На публічній фейсбук-сторінці музею (державного заповідника, між іншим) опубліковано текст із закликом залишити в центрі Полтави символи російської імперської політики, які оспівують "подвиги" російських окупантів і встановлені імперією на честь однієї з найбільших катастроф в українській історії – перемоги Петра І над шведами й українцями в 1709 році.

Членів гуманітарного комітету парламенту і представників Українського інституту національної пам'яті, які на нещодавньому виїзному засіданні комітету в Полтаві наголошували на необхідності виконувати закон, автори цього тексту маніпулятивно порівнюють із російськими більшовиками. При цьому підкреслюють, що більшовики були кращими і, вочевидь, для більшої переконливості, захоплено описують, як німецькі солдати та офіцери під час нацистської окупації Полтави фотографувалися біля імперського монументу в центрі міста.

При цьому автори обох текстів – як про Одесу, так і про Полтаву – подають ситуацію так, ніби всі символи російської імперської політики хочуть просто зруйнувати. Хоча чудово знають, що йдеться про перенесення тих пам'ятників, які справді є витворами мистецтва, з центральних майданів і вулиць у музейний простір. У тому числі у спеціально створену експозицію під відкритим небом у тому ж музеї історії Полтавської битви.

Якщо зволікання з виконанням деколонізаційного законодавства в окремих містах, зокрема в Одесі й Полтаві, триватиме й надалі, Росія дедалі більше використовуватиме цю ситуацію, залучаючи для інформаційної війни проти України як свою пряму агентуру, так і тих, хто бездумно повторює тези російської пропаганди.

Юрій Юзич: Пам'яті пластуна та історика Андрія Буди

На фронті загинув найкращий виховник Пласт - український скаутинг – Андрій Буда. Найкращий тому, що виховав гурток юнаків, із яких двоє відзначені найвищим державним відзначенням – Героя України. Склавши пластову присягу вірності Україні вони виконували її до останнього свого подиху. Були серед тих, які не могли сидіти в хаті, коли вірність Батьківщині потребує тебе на революції чи фронті. Всі троє пройшли обидва Майдани і в 2014 пішли добровольцями.

Андрій Сибіга: Як голосувалася "Чорнобильська резолюція". За лаштунками дипломатичної перемоги в ГА ООН

11 грудня Генасамблея ООН ухвалила ініційовану Україною резолюцію "Зміцнення міжнародного співробітництва та координації зусиль у справі вивчення, пом'якшення та мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи". Це традиційний документ, який ГА ООН розглядає кожні три роки.

Богдан Червак: Німецький в’язень. Андрій Мельник у таборі Заксенхаузен

На третій день свого перебування у бараці №11 відбулася подія, яка вразила голову ОУН полковника Андрія Мельника у саме серце. Під час прогулянки на вікні однієї з камер він побачив напис: "Ольжич" і біля нього намальований хрест. У полковника потемніло в очах. Цей напис міг означати тільки одне: загинув великий Ольжич, фактичний провідник ОУН на українських землях.

Олексій Мустафін: Отрута, хіть та влада. Femme fatale імперії ромеїв

У грудні 969 року в Константинополі стався державний переворот. Жертвою якого став імператор Никифор Фока. Вбивць напередодні сховала в своїх покоях дружина василевса, Феофано, яка також була учасницею змови. Чоловіка вона попросила не зачиняти двері в свою спальню та чекати її приходу, але той не дочекався і заснув.