Чим загрожує не виконання деколонізаційного законодавства

Нерішучість у звільненні України від маркерів русского міра дається взнаки. Варто було українській владі порушити встановлені законом строки очищення публічного простору деяких міст від символів російської імперської політики, парламенту – безпідставно провалити перейменування окремих міст, а правоохоронним органам – заплющити очі на українофобські заяви мера Одеси Труханова, як вата всіх кольорів і відтінків почала піднімати голову. Причому не лише всередині України, а і на міжнародному рівні.

 

Нерішучість у звільненні України від маркерів русского міра дається взнаки. Варто було українській владі порушити встановлені законом строки очищення публічного простору деяких міст від символів російської імперської політики, парламенту – безпідставно провалити перейменування окремих міст, а правоохоронним органам – заплющити очі на українофобські заяви мера Одеси Труханова, як вата всіх кольорів і відтінків почала піднімати голову. Причому не лише всередині України, а і на міжнародному рівні.

Головною точкою прикладання зусиль обрано Одесу, яка для Росії є однією з ключових стратегічних цілей в Україні. Понад сто діячів з різних країн світу звернулися з листом до керівництва ЮНЕСКО, в якому вимагають не більше не менше як припинити деколонізацію Одеси до кінця війни. Звернення оперативно опублікували деякі західні медіа, зокрема італійські Il Foglio та Corriere della Sera. У публічному просторі воно, звичайно, подається як думка діячів культури, пов'язаних з Одесою. Про зв'язок з російськими спецслужбами і те, що звернення сповнене російських наративів жоден з підписантів, звичайно, не заявляє.

Деколонізація для авторів звернення є "новою загрозою", а символи російської імперської політики – "невід'ємною частиною архітектурного ансамблю Одеси". Перейменування вулиць, названих на честь співців російського імперіалізму на чолі з Пушкіним чи діячів комуністичного режиму на кшталт Бабеля стурбовані захисники маркерів русского міра називають "програмою знищення" і "культурними чистками", маніпулятивно порівнюючи нашу деколонізацію з діями диктаторських режимів Сирії чи Іраку.

Простіше кажучи, підписанти слідом за мером Одеси Трухановим, відомим багаторічною проросійською діяльністю, включилися у просування російських меседжів, мета яких – зберегти домінування символів русского міра в публічному просторі головного міста українського півдня і водночас дискредитувати українську державу та її боротьбу за незалежність від Москви.

Не так масштабно, але з аналогічною метою і такими ж російськими наративами виступив сьогодні і Музей історії полтавської битви. На публічній фейсбук-сторінці музею (державного заповідника, між іншим) опубліковано текст із закликом залишити в центрі Полтави символи російської імперської політики, які оспівують "подвиги" російських окупантів і встановлені імперією на честь однієї з найбільших катастроф в українській історії – перемоги Петра І над шведами й українцями в 1709 році.

Членів гуманітарного комітету парламенту і представників Українського інституту національної пам'яті, які на нещодавньому виїзному засіданні комітету в Полтаві наголошували на необхідності виконувати закон, автори цього тексту маніпулятивно порівнюють із російськими більшовиками. При цьому підкреслюють, що більшовики були кращими і, вочевидь, для більшої переконливості, захоплено описують, як німецькі солдати та офіцери під час нацистської окупації Полтави фотографувалися біля імперського монументу в центрі міста.

При цьому автори обох текстів – як про Одесу, так і про Полтаву – подають ситуацію так, ніби всі символи російської імперської політики хочуть просто зруйнувати. Хоча чудово знають, що йдеться про перенесення тих пам'ятників, які справді є витворами мистецтва, з центральних майданів і вулиць у музейний простір. У тому числі у спеціально створену експозицію під відкритим небом у тому ж музеї історії Полтавської битви.

Якщо зволікання з виконанням деколонізаційного законодавства в окремих містах, зокрема в Одесі й Полтаві, триватиме й надалі, Росія дедалі більше використовуватиме цю ситуацію, залучаючи для інформаційної війни проти України як свою пряму агентуру, так і тих, хто бездумно повторює тези російської пропаганди.

Олександр Скрипник: КДБ проти відзначення за кордоном Дня створення УПА

Розсекречені документи з архіву Служби зовнішньої розвідки України свідчать про те, що в радянський період органи кдб не лише всередині срср, а й за кордоном застосовували агентурно-оперативні та ідеологічні методи, щоб повністю витіснити з пам'яті українців День створення Української повстанської армії, який згідно з постановою Української Головної Визвольної Ради зазвичай відзначався 14 жовтня на свято Покрови.

Наталія Загоруйко: Черчилліана: панорама українських видань. Темні часи. Вінстон повертається

За іронією долі, один з найбільш цитованих політиків у світовій історії Вінстон Черчилль казав, що усі його найкращі вислови вже озвучили давні римляни, а улюблене чтиво неуків – збірники афоризмів. Якщо проаналізовати бібліографію прем'єра 1980–початку 2000-х, то можна легко визначити на формування якої аудиторії були спрямовані ті видання, адже все вартісне тривалий час знаходилось під ідеологічною забороною, як і постать самого Вінстона Черчилля, затаврованого радянською пропагандою "палієм війни" та "реакціонером".

Василь Пачовський: "Позбираймо кости наших героїв кидані тиранами по чужих країнах". Маніфест Василя Пачовського про Національний український Пантеон

"У Київі мусить станути Національний україньский Пантеон, мусим позбирати і зложити в Київі кости усїх своїх борцїв-мучевиків, розсипані по цїлім просторі від Білого до Чорного моря! Мусим поставити сьвятиню з вівтаром ідеї, яка має пронизатися євом всі одиницї нашого народу!"

Катерина Даценко: Хвилина мовчання. Історія щоденного ритуалу

Під час війни – у лісах, криївках – Українська повстанська армія завмирає на "Загальне вшанування трихвилинною мовчанкою пам'яті всіх поляглих вояків УПА та учасників збройного підпілля, які загинули у рр. 1942–1947". Це цитата зі Святочного наказу, в якому є Інструкція відзначення п'ятиріччя Свята УПА, 14 жовтня 1947 року. Але виявилося, що документ від 1947 року – не найдавніший.