IN MEMORIAM: В Ізраїлі помер дисидент Едуард Кузнєцов

В Ізраїлі на 86-му році життя помер радянський дисидент та письменник Едуард Кузнєцов.

Про це пише Радіо Свобода.

Едуард Кузнєцов народився 1939 року в Москві, навчався на філософському факультеті МДУ. Був активістом самвидаву, за що у 1961 році його заарештували та засудили до семи років позбавлення волі.

Відбувши свій термін, Кузнєцов намагався переїхати до Ізраїлю разом із дружиною Сільвою Залмансон, але радянська влада відмовляла йому у дозволі на виїзд. Кузнєцов і Залмансон приєдналися до групи, яка вирішила захопити та викрасти пасажирський літак в Ізраїль. 15 червня 1970 року учасників "ленінградської літакової справи" було заарештовано. 

Кузнєцова засудили до найвищої міри покарання – смертної кари, проте через міжнародний резонанс змінили вирок на 15 років в'язниці. У 1979 році СРСР обміняв Кузнєцова та ще чотирьох дисидентів на заарештованих ФБР радянських шпигунів у США.

В ув'язненні Кузнєцов активно виступав за права політв'язнів. Після звільнення переїхав до Ізраїлю. У 1983-1900 роках був редактором Радіо Свобода. 1991 року він очолив ізраїльську газету "Время", пізніше заснував газету "Вести". 1999-го організував агентство "МІГ-ньюс", а 2003-го став головним редактором літературно-мистецького альманаху "Нота Бене". Російською мовою опубліковано його щоденники, дві книги мемуарів – "Мордовський марафон" та "Російський роман".

 

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.

Наше (?) Січневе повстання (1863–1864 роки)

25 січня цього року у Вільнюському кафедральному соборі голови трьох держав "Люблінського трикутника" – Кароль Навроцький, Ґітанас Науседа і Володимир Зеленський вшанували 163-тю річницю Січневого повстання 1863–1864 років. Мало хто звернув увагу, але це перше в історії наших трьох країн спільне вшанування пам'яті учасників цієї історичної події на найвищому державному рівні.