IN MEMORIAM: Пішла з життя археолог Ірина Ковальова

7 травня у Варшаві на 95 році відійшла у засвіти археолог, історик та громадський діяч Ірина Ковальова.

Про це сповістила Спілка археологів України.

Ірина Ковальова народилася 29 жовтня 1930 року у м. Дніпропетровську в родині спадкового дворянина, службовця-інженера Федора Миколайовича Ковальова та його дружини, графині Лідії Вікторівни Іванової (Костюшко).

Закінчила 1954 року історичний факультет Дніпропетровського державного університету. У 1957—1961 роках — науковий співробітник, керівник відділу археології Дніпропетровського історичного музею ім. Д. І. Яворницького. У 1961 році перейшла на роботу до Дніпропетровського державного (нині — національний) університету, у якому працювала до квітня 2015 року.

Ірина Федорівна протягом 1960—1990-х років досліджувала історію населення Середньої Наддніпрянщини та Степової України часів неоліту, енеоліту, ранньої, середньої та пізньої бронзової доби, з початку 2000-х років — займалася також археологією козацької доби.

У 1971 році заснувала постійнодіючу новобудовну археологічну експедицію ДДУ, яка у 1993 році була трансформована у науково-дослідну лабораторію археології Придніпров'я.

Із 2001 року очолювала археологічні дослідження Новобогородицької фортеці та інших історико-археологічних пам'яток Присамар'я козацької доби на території Дніпропетровщини.

 

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.