IN MEMORIAM: Відійшов у вічність політв’язень Іван Мирон

У віці 97 років помер політв’язень Іван Мирон, який відбув 25 років у радянських концтаборах.

Про це повідомив голова Закарпатської ОВА Мирослав Білецький.

"Його життя — це приклад боротьби й гідності, вірності правді та Україні. Він пройшов через найтяжчі випробування долі, залишаючись незламним у своїй вірі, ідеях і переконаннях", — наголосив Мирослав Білецький.

Іван Мирон народився 9 березня 1929 року в селі Росішка на Закарпатті. Працював вчителем початкових класів. Був активним учасником антирадянського руху.

У 1950 році, коли Закарпаття вже було у складі Радянської України, він отримав повістку на службу в армії, однак Мирон відмовився і долучився до лав Української повстанської армії. Через донос його затрмили радянські спецслужби. 

У січні 1952 року отримав вирок — 25 років суворого режиму. У 1953-му був учасником повстання політв'язнів у Норильську. На волю Іван Мирон вийшов аж у 1976 році.

Івана Мирона реабілітували у липні 2019-го. Чоловік став першим українцем, кого Національна комісія з реабілітації визнала реабілітованим згідно з новим Законом України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років".

У березні 2025 року Івана Мирона нагородили нагрудним знаком "Сила Срібної землі".

 
Іван Мирон
Фото: Локальна Історія

Справа Шухевича: політична міфологія та дослідницькі підходи

Тема колабораціонізму українського визвольного руху у Другій Світовій війні з нацистами вперше чітко проартикульована на початку 1960-х, коли професор Берлінського університету Альберт Норден заявив у жовтні 1959 року, нібито бійці батальйону "Нахтігаль" у перші дні нацистської окупації Львова вбили до трьох тисяч поляків та євреїв. У квітні 1960 року у Москві влаштували прес-конференцію, на якій, серед іншого, представили двох начебто свідків подій. З тих часів за "Нахтігалем" та Романом Шухевичем почала закріплюватися на Заході слава колаборанта та воєнного злочинця.

30 червня 1941. Як Бандера Незалежність відновлював

Події у Львові стали сигналом для тисяч оунівців і їхніх симпатиків. По всіх селах і містечках Західної України відбувалася один і той же сценарій: група молодих ентузіастів захоплювала приміщення владних органів — хоча це сказано надто гучно, адже «Совєти ще не пішли, а німці ще не прийшли» і влада фактично валялася на вулиці.

Ігор Калинець: «Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати"

Іноді мене запитують, чи я шкодую, що моє життя так склалося. Мені здається, що ні. Не мало б воно тоді смислу, якби я не перейшов через те все, якби не було тих 60-х, ув’язнення у 70-ті, того піднесення національного — всі ті події допомогли мені відчути, що я щось значу, що я щось зробив, що я комусь потрібен власне таким, яким я є в даний момент. Мені здається, що то і є сенс мого життя.

Петро Франко. Таємниці життя і смерті

28 червня 1890 року народився наймолодший із трьох синів Івана Франка – Петро. В історію визвольної боротьби він увійшов як один із засновників української скаутської організації "Пласт", хоробрий старшина Легіону Українських січових стрільців, командант летунського відділу Української Галицької армії. Для сталінського ж режиму він став небезпечним ворогом народу, якого ліквідували, ймовірно, у перші дні німецько-радянської війни.