Народний депутат першого скликання ініціював вшанування житомирських дисидентів та шістдесятників

Народний депутат України першого скликання, перший обраний Житомирський міський голова Віталій Мельничук звернувся до міської влади з ініціативою вшанувань борців за державну незалежність XX століття.

Про це пише zhytomyr.city.

У зверненні, датованому 10 грудня 2025 року, Віталій Мельничук наголошує на суспільній важливості збереження пам'яті про Анатолія та Валерія Шевчуків, Євгена Концевича та інших місцевих дисидентів і пропонує практичні кроки з увіковічення їхньої пам'яті.

У документі Віталій Мельничук наголошує на потребі системного підходу: не лише символічних кроків, а й практичних рішень, які зроблять імена цих людей видимими для мешканців і гостей міста. Серед конкретних ініціатив, які він пропонує, — такі заходи:

- замовити портрети Анатолія та Валерія Шевчуків, Євгена Концевича у народних художників Житомира для експозиції в Українському домі;

- розглянути перейменування однієї з центральних вулиць на "вулицю (чи проспект) братів Шевчуків" та перейменування Другого Шевченківського провулка на провулок Євгена Концевича;

- присвоїти ім'я Валерія Шевчука Житомирській обласній бібліотеці для дітей і юнацтва;

- встановити меморіальну дошку на будівлі колишньої обласної друкарні (вул. Мала Бердичівська), де працював Анатолій Шевчук;

- оголосити конкурс на кращий пам'ятник "Рушник Концевича", сприяти виданню альбому з підписами на "Рушнику" та опрацювати експозицію рушника у літературному музеї;

- розмістити на сайті міської ради окремий інформаційний блок "Історія міста" з біографіями та архівними матеріалами про місцевих дисидентів. 

У зверненні Мельничук також пропонує створити робочу групу за участі фахівців і депутатів для опрацювання реалізації цих ініціатив — від фінансового обґрунтування до програм відзначення та музейних проектів. Сам автор підкреслює, що вшанування пам'яті житомирян-борців за державність сьогодні є не лише справою історії, а й важливим моральним посланням у час війни за незалежність України. 

 

Василь Мудрий (1893–1966)

"24 серпня 1939 року у Львові відбувся Крайовий конгрес Українського національно-демократичного об'єднання, на якому одностайно ухвалено резолюцію, що українське громадянство виконає в цих важких часах горожанські обов'язки крови і майна, які накладає на нього приналежність до Польської Держави... нині не час для взаємних політичних суперечок і що вищезазначене рішення разом з українським суспільством у повному обсязі виконаємо та понесемо всі жертви для спільної оборони держави".

Нестабільність і криза. Фрагмент книги "Революційна весна" Крістофера Кларка

Весна 1848 року ознаменувала час, коли Європу воднораз огорнули надія і страх, вона відчула крихкість усталеного століттями політичного порядку. Повстання у Парижі, Відні, Берліні, Мілані, Празі та десятках інших міст не були ізольованими епізодами, а стали першою загальноєвропейською революцією модерної доби. За інтенсивністю та географічним розмахом вона не мала прецедентів і охопила майже весь континент: від Португалії до Галичини й від Скандинавії до Сицилії. Люди по всій Європі стали учасниками масової політики та вимагали соціальної емансипації, громадянських прав і національного самовизначення.

Симон Созонтів. Опікун українців у Франції та "опіка" над ним органів кдб

Оперативній справі, яку в кдб завели на Симона Созонтіва, дали назву "Каучук". За аналогією з тим, що він був власником невеликої фабрики гумових виробів у Франції. Але він цікавив чекістів не лише як господарник і меценат, а передусім як багаторічний голова "Української громадської опіки" у Франції і в подальшому – голова виконавчого органу Української Національної Ради (прем’єр-міністр уряду в екзилі). Його певні риси характеру, політичні хитання й амбіції мали намір використати для здійснення спеціальної пропагандистської операції.

Поет Леонід Лиман. «Як я став ворогом народу»

У низці оперативних розробок органами кдб представників української творчої інтелігенції, що опинилися в еміграції, справа на поета Леоніда Лимана займає окрему нішу. Принаймні за обранням способів його компрометації. Покрокове розкриття тієї "кухні" кдб на підставі розсекречених документів з архівних фондів Служби зовнішньої розвідки України дає змогу наочно показати, як саме фальшували докази антирадянської діяльності, вигадували неіснуючі факти, використовували вивіски відомих міжнародних організацій і підписи їхніх керівників, залучали іноземних журналістів для поширення недостовірної інформації.