Спецпроект

Виставка про євреїв, поляків і націоналістів доїхала до Севастополя

Нардеп від Партії регіонів Вадим Колесніченко продовжує збурювати своїх російськомовних виборців сумнівними фактами та висновками.

Документальна фотовиставка "Украинские праведники. "Волынская резня": жертвы ОУН-УПА" після Києва, Миколаєва, Луганська, Одеси, Запоріжжя відтепер експонується у Севастополі.

За повідомленням сайту руху "Русскоязычная Украина", на виставці представлені копії документів, які "обгрунтовано доводять факти геноциду і злочинів проти людяності, скоєні ОУН-УПА проти українського, польського, єврейського, російського та ромського народів". 

Організатори, зокрема польське "Товариство увічнення пам'яті жертв злочинів українських націоналістів", планують показати 61 планшет з матеріалами виставки ще у кількох містах України, зокрема Львові та Луцьку.

8 квітня 2010 р. київська презентація виставки була зірвана представниками ВО "Свобода", які прийшли висловити протест щодо "антиукраїнської провокації" і встигли знищити частину експонатів, відтак міліція затримала 12 "протестантів".

Напередодні аташе з питань науки і культури посольства Польщі в Україні Оля Гнатюк прокоментувала, що посольство не має жодного відношення до організації заходу: "Не можна все без розбору вкидати під таке гасло "Волинська різанина" просто заради цього слова "різанина". Це робиться задля того, щоб викликати гострі емоції".

У травні цього року Рівненська обласна Рада заборонила проведення виставки в обласному центрі, оскільки та "дискредитує національно-визвольний рух, компрометує учасників українських визвольних змагань і містить чимало викривлень і неточностей".

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.