Спецпроект

Закарпатські угорці розділилися щодо перейменування Берегова на Береґсас

У найбільшому угорському місті України голоси місцевої громади щодо перейменування поділилися майже порівну. При цьому на референдум прийшло менше половини громадян.

За інформацією "Закарпаття онлайн", ініціативу очільника Демократичної партії угорців України і водночас чинного мера міста Берегово (виграв і ці вибори) Іштвана Гайдоша підтримали 4 688 берегівців, тоді як проти висловилася практично така ж кількість - 4 358. Ще 332 бюлетені визнані недійсними.

Є й інший важливий нюанс -  низька явка: участь у референдумі взяли 47,76% виборців.

Як уже повідомляло "Закарпаття онлайн", разом з виборами міського голови Берегова та депутатів у Берегівську міську й Закарпатську обласну ради у цьому райцентрі Закарпатської області 31 жовтня було проведено місцевий референдум про перейменування його в Береґсас.

За це проголосували 27 депутатів (один утримався), присутні на сесії Берегівської міської ради 3 вересня цього року.

 

 Ініціатором цього рішення називається нинішній міський голова Берегова, очільник Демократичної партії угорців України і колишній функціонер СДПУ(о) на Закарпатті Іштван Гайдош.

Вважається, що в такий спосіб він намагався здобути для себе та своєї політичної сили додаткові симпатії в Берегові та Берегівському районі, заселених переважно угорцями, на місцевих виборах 31 жовтня.

Назву Береґсас нинішнє Берегово мало в часи, коли місто входило до складу Австро-Угорської імперії.

Береговом воно стало називатися ще у 1920 році, коли за рішенням Тріанонського договору місто увійшло до складу новоствореної Чехословацької держави. 

Але через неповні два десятиліття, коли за рішенням Віденського арбітражного суду 2 листопада 1938 року місто знову відійшло до Угорщини, угорська влада повернула йому назву Береґсас.

Кінохроніку вторгнення угорських військ у Західне Закарпаття в 1938 році  дивіться у розділі "Відео"

Щоправда, вона протрималася недовго, адже в 1945 році місто разом із усім краєм стає частиною Української РСР і місту знову повернули назву Берегово.

Перейменовувати населені пункти в Україні може тільки Верховна Рада - після відповідних голосувань районних і обласних рад. Те, що за перейменування міста виступило ледь-ледь більше половини угорської громади, навряд чи послугує вагомим аргументом для зміни назви.

Хоч на залізничному вокзалі Берегова давно є вивіска й "Beregszasz".

Про поховання гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного та перспективи його пошуків

Зібрання в одному місці поховань національних героїв – ефективний спосіб підтримки національної ідентичності та пам'яті народу. Зараз активно йде створення подібного пантеону героїв України. У зв'язку із цим у суспільстві почалися обговорення та пошуки могил звитяжних предків, яких варто перепоховати в поважному місці. Однією з таких особистостей безумовно є гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Це одразу розбурхало розслідування стосовно місця його поховання.

Убивство Степана Бандери. Таємна місія агента кдб "Люкса"

Одразу після вбивства 15 жовтня 1959 року в Мюнхені Степана Бандери органи кдб срср розгорнули масштабну кампанію з дезінформації світової громадськості про обставини цього гучного злочину, його замовників і виконавців. Одним із тих, кого на всіх етапах цієї спецоперації залучали до стеження за лідером ОУН, створення умов для його ліквідації та відвернення уваги від справжнього вбивці, був агент на псевдо "Люкс", завербований ще у 1932 році.

Китаїв: за 10 кілометрів від Хрещатика дивом збереглося місто часів Русі

На півдні Києва збереглося місто часів князя Володимира: майже 400 курганів, пів кілометра валів, головний в'їзд, давні дороги і велике поселення, де тисячу років тому вирувало життя. Це - Китаїв, пам’ятка археології національного значення. У центрі Києва оборонні вали давньоруського міста майже повністю поглинула забудова. А всього за десять кілометрів від Хрещатика їх досі можна побачити. Це місце пережило князів, монгольську навалу, імперії, революції та радянську владу. Але чи переживе Китаїв сучасний Київ?

Сусід із сьомої квартири. Справа киянина Венедикта Баранова: як бідність, страх і буденний антисемітизм робили катів зі "звичайних радянських людей"

На початку жовтня 1941-го до будинку №30 на Межигірській вулиці під'їхала підвода. Поліцай із нагайкою запитав, "де тут живуть жиди". Баранов, який стояв біля воріт, одразу повів його на п'ятий поверх, до квартири номер 17. Там залишалася хвора паралізована жінка-єврейка Рахіль Самойовська. Баранов зніс стару з п'ятого поверху і кинув на підводу. У цей час його дружина Анна стягнула з її ніг фетрові боти. Підвода рушила в бік Верхнього і Нижнього Валів.