Спецпроект

Прапор Перемоги з 1945 року покажуть у спецвітрині з клімат-контролем (ФОТО)

А що ж тоді Володимир Путін привозив у Київ у жовтні 2004-го?

Прапор Перемоги, встановлений радянськими солдатами в 1945 році над Рейхстгом, буде представлено на загальний огляд в Центральному музеї Збройних сил Росії, де поки що вивішений його дублікат. 

Про це повідомляє Інтерфакс.

"У Центральному музеї Збройних сил поставлена спецвітрина з клімат-контролем для зберігання головної святині - Прапора Перемоги. Скоро демонстрація реліквії буде відкрита в залі Перемоги", - повідомив журналістам заступник міністра оборони Микола Панков.

Він також повідомив, що в музеї в 2011 році буде відкрито зал радянських полководців. 

Прапор Перемоги зберігається в Центральному музеї Збройних сил РФ. Через крихкість матеріалу його заборонено зберігати у вертикальному положенні.

Для загального огляду наразі доступним є дублікат Прапора, виставлений у скляній вітрині музею.
Дублікат з точністю повторює оригінал Прапора Перемоги, який зберігається в недоступному для відвідувачів приміщенні.
  

Відповідно до закону "Про Прапор Перемоги", Прапором Перемоги є штурмовий прапор 150-ї стрілецької дивізії, піднятий 1 травня 1945 на будівлі Рейхстагу в Берліні.

У жовтні 2004 року, напередодні першого туру президентських виборів в Україні, Володимир Путін привозив Прапор Перемоги в Україну, з нагоди параду до річниці визволення України від нацистів.

28 жовтня 2004 року. Прапор Перемоги на Хрещатику

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.