Спецпроект

Історію Львівського університету замовчують через конфлікти в минулому - польський професор

Про історію сучасного Львівського національного університету ім. Івана Франка зараз не пишуть, бо для поляків він був найсхіднішим бастіоном польськості, а для українців - аргументом на користь легітимності власних культурних і політичних прав та свобод.

Про це в рамках доповіді на тему "Університет на роздоріжжі різних історій. Чи можна написати історію Львівського університету?", розповіла на "Університетських діалогах" професор Інституту західної та південної славістики Варшавського університету Данута Сосновська.

Свого часу, досліджуючи історію Галичини, Сосновська здивувалася, що немає сучасних наукових праць про Львівський університет. Тим часом, усі книги, присвячені Львову, містять інформацію про університет як про візитку Львова - мультикультурного, толерантного до чужої "іншості" міста.

Більше того, Сосновська зазначає, що великі періоди з діяльності університету просто замовчуються дослідниками, є своєрідними "білими плямами". Згідно з історичною довідкою, яку вона навела, Львівський університет був гордістю і надією польської інтелігенції, об'єктом її сентиментів до 1918 року. Водночас для української інтелігенції університет став об'єктом боротьби за культурну та економічну рівність.

Конфлікт та протистояння українського і польського етносів є причиною замовчування цієї сторінки в історії. Адже, по-перше, етноси не скористалися із порад та зауважень групи інтелігенції, що застерігали обидві громади перед конфронтацією, адже остання була вигідна Австро-Угорщині. По друге, історичні події того часу однозначно заперечують теперішні цінності польського народу: толерантність, прихильність до багатокольтурності, сприйняття чужої "іншості".

"Натомість, виправдовуючи тодішній стан, у польській літературі університет називали "бастіоном", "твердинею" польськості, "в якій захищались і з якої атакували", - зазначає професор. Такий статус не пасує університету як храму науки. Сосновська каже, що подібна термінологія могла бути доречна сотню років тому, адже польська культура під австро-угорським гнітом не була міцною, тому їй потрібні були такі "протези" - штучні інтелектуальні конструкції, що надавали стійкості польським національним цінностям і виправдовували певні історичні реалії.

Саме тим фактом, що конфлікт давно вичерпаний, Сосновська, як передає ЗІК, пояснює небажання відкривати науковцями ці неприємні і болісні сторінки. Причиною затяжної болісної реакції Сосновська називає різницю між дійсним і бажаним в уяві народів, де українці і поляки мріяли про університет з абсолютно різних точок зору, внаслідок чого він став для цих двох етносів каменем спотикання.

Левко Лук'яненко. Незалежність на день народження

Небагато світових політиків можуть похвалитися тим, що саме на їх день народження випадали доленосні події для їх країни. Саме така подія сталася у 1991-му. Україна стала незалежною. Левку Лук’яненку тоді виповнилося 63.

Макар Кушнір і його внесок у розбудову нації

Його вважають одним із провідних публіцистів доби українських національно-визвольних змагань. Він був активним співробітником і дописувачем газет "Нова Рада", "Трибуна", "Свобода", "Український голос", "Розбудова нації" та інших. Але журналістика й інформаційна діяльність – то була лише частина його багатогранної діяльності, здебільшого прихованої, яку навіть чекісти не змогли повністю відстежити й дослідити.

Парадоксаліст Прушинський та українське питання

Коли на полях Другої світової війни лунали канонади вибухів, Ксаверій Прушинський уже радив полякам не надто опиратися передачі Львова та Вільнюса українцям і литовцям. Це було задовго до Ґедройця, Мєрошевського та отця Маєвського. Тим самим він закономірно накликав на себе шквал критики з боку співвітчизників, чому не допомогли потім ані спроби пояснити свою логіку, ані обіпертися на авторитети. Проте це не змінює факту першості у виголошенні ідей, які потім трактуватимуться як примиренство.

Радянський ядерний колапс. Уривок із книги "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин

Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала третій за потужністю ядерний арсенал у світі. Але разом з цією військовою потугою українська влада опинилася перед складною дилемою: чи варто відмовитися від зброї масового знищення в обмін на міжнародні гарантії, чи, попри загрозу міжнародної ізоляції, шукати шлях до утвердження себе як ядерної держави. Книжка "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин — це глибоке аналітичне дослідження цього вибору.