Спецпроект

Росіяни поклали всю провину за катастрофу під Смоленськом на пілотів

Літак Президента Польщі Леха Качинського 10 квітня 2010 року на військовому аеродромі під Смоленськом розбився через намагання пілотів "сісти будь-що".

Про це сьогодні на прес-конференції в Москві сказала голова Міждержавного авіаційного комітету (МАК) Тетяна Анодіна, повідомляє УНІАН.

Сьогодні МАК передав Польщі остаточний звіт за результатами слідства щодо катастрофіи літака президента Польщі під Смоленськом.

"За висновком льотних експертів і авіаційних психологів, присутність головнокомандувача ВВС Республіки Польщі Анджея Бласіка в пілотській кабіні аж до зіткнення літака із землею чинила психологічний тиск на ухвалення рішення командиром про продовження зниження в умовах не виправданого ризику з домінантною метою виконання посадки будь-що", - заявила Анодіна.

Вона також повідомила, що у крові генерала Анджея Бласіка судово-медична експертиза виявила "етиловий алкоголь у концентрації 0,6 проміле" (приблизно відповідає 0,8-1,5 літрам пива або 50-100 грамам горілки, залежно від ваги людини - ІП).

Вона повідомила, що Технічна комісія МАК встановила, що безпосередніми причинами катастрофи стало не ухвалення екіпажем своєчасного рішення про відхід на запасний аеродром, а також зниження в умовах невидимості наземних орієнтирів до висоти, яка значно нижче від встановленої керівником польотів для відходу на друге коло - 100 м з метою переходу на візуальний політ.

10 квітня 2010 року у авіакатастрофі під Смоленськом загинуло 96 польських громадян, більшість з яких була високопоставленими урядовцями, які разом із Президентом Польщі Лехом Качиньським летіли на заходи з нагоди 70-х роковин Катиньської трагедії.

Наприкінці грудня 2010 року глава уряду Польщі Дональд Туск назвав неприйнятним проект рапорту МАК про причини Смоленської авіакатастрофи, який російська сторона передала Польщі наприкінці жовтня і в якому основна вина за трагедію покладена на пілотів.

Польську сторону обурив факт, що МАК не врахував причетність до катастрофи російських диспетчерів, які не закрили аеропорт і дозволили пілотам вийти на висоту ухвалення рішення - 100 метрів, на якій пілот повинен був вирішити: спробувати посадити машину або відійти на так зване "друге коло" або запасний аеродром.

Росіяни заявляли, що не закрили аеродром тільки для того, щоб не викликати дипломатичний скандал, і нібито сподівалися, що пілоти не наважаться посадити машину.

Оприлюднена польськими владами стенограма розмов у кабіні пілотів свідчить, що диспетчер 4 рази підтвердив правильність курсу літака Л.Качиньського, зокрема, на висоті 100 метрів.

Стенограма останніх 40 хвилин розмов у кабіні Ту-154

Диспетчер наказав пілотам припинити зниження, коли літак вже був на висоті 50-40 метрів, а наказ відійти "на друге коло" пролунав за частку секунди до того, як машина врізалася в землю.

Згідно з встановленими в авіації процедурами, диспетчер повинен був дати дозвіл на посадку або наказати відійти на "другий круг" на висоті ухвалення рішення.

За даними звіту МАК, жодного вибуху або пожежі на борту урядового польського літака до моменту зіткнення з наземними перешкодами не було.

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.