Спецпроект

Українське суспільство і наука ще не готові до "поліетнічної" історії?

Більшість західних істориків, аналізуючи історичні події, використовують поліетнічний підхід. Національно-державництво вже 50 років на Заході поступилося місцем мультикультурній перспективі.

Таку думку висловив харківський історик, завідувач кафедри українознавства філософського факультету Харківського національного університету Володимир Кравченко, повідомляє відділ інформації та зовнішніх зв'язків Українського католицького університету.

"Варто підкреслити, що мультикультурне бачення власної історії - це привілей демократичних та успішних країн, із розвиненим громадянським суспільством, - сказав Володимир Кравченко. - Говорячи про історію різних культур, ми швидше виховаємо в людини якість мислити самостійно і критичного та привчимо поважати іншого, замість оплакувати або прославляти історію країни".

Поряд з цим львівський історик, декан гуманітарного факультету Українського католицького університету Ігор Скочиляс зауважив, що поліетнічна історія є чимось новим і несподіваним для українського суспільства: "Професійне середовище загалом не готове  до сприйняття цього нового бачення історії України. Такий підхід є перспективним, коли досягнуто загальнонаціонального консенсусу в трактуванні подій минулого".

Ігор Скочиляс назвав приклади країн, історія яких написана з врахуванням поліетнічного підходу. "Історію Франції розглядають у категоріях культури та історії окремих регіонів, зокрема Бургундії чи Нормандії. У Великобританії це історія Шотландії, Уельсу, Англії, Ірландія. Швейцарія є конфедерацією чотирьох різних субкультур, визнаних на державному рівні. Історія в кантонах вивчається автономно, хоча також є загальні історичні сегменти в межах країни".

Натомість, київський історик, завідувач відділом джерел історії України XIX-поч. XX ст. Інституту української археографії та джерелознавства НАН ім. М Грушевського Ігор Гирич вважає, що головний виклик для сучасних українських істориків в тому, щоб вписати історію країни в європейський контекст.

"Безумовно, історію України слід викладати з урахуванням того, що українці є титульною нацією, - зазначив Ігор Гирич. - Україна має дві історичні пам'яті - українську і колоніальну. У нас є громадяни, які є українцями лише за географічним визначенням, а не за ментальними ознаками. Щоб змінити ситуацію, треба написати історію України з цивілізаційних міркувань, відмовившись від підходу, який існував навіть у нових українських підручниках поч. 90-х років ХХ століття".

Нагадаємо, що 14-15 січня у Львові відбудеться зустріч українських істориків, організована Асоціацією вчителів "Нова Доба" та Програмою дослідження сучасної України ім. Петра Яцика.

Організатори зустрічі планують обговорити проект нового посібника з історії України та укладання нової історичної політики в державі. Участь у зустрічі візьмуть близько 30 істориків з усіх регіонів України.

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер Леонід Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.