Спецпроект

Влада Узбекистану знесла пам'ятник Герою Радянського Союзу. Москва мовчить

У Ташкенті на території Сабір-Рахімовского району, нещодавно перейменованого в "Олмазар", демонтовано пам'ятник герою Великої Вітчизняної війни, генерал-майору Сабіру Рахімову. Чотириметровий пам'ятник знаменитому радянському військовику, що стояв на двометровому постаменті, зносили шість бульдозерів.

За інформацією агентства "Фергана", уламки бетону, граніту і земля вантажили на "КамАЗи" і негайно ж вивозили. Все це відбувалося під пильним наглядом численних співробітників міліції і хокіміята (міської адміністрації).

Про те, що доля меморіалу вирішена, стало зрозуміло ще в кінці 2010 року, коли в Ташкенті раптово перейменували станцію метро, яка носила ім'я єдиного узбецького генерала Другої світової, а потім і названий на його честь район столиці. Стало відомо, що у Ферганській області теж перейменували район імені Рахімова.

Від самих узбецьких властей жодних пояснень, як зазвичай, не було. Втім, як відзначає агентство "Новый регион" , абсолютно очевидно, що всі ці дії ведуться в руслі здійснюваної президентом Ісламом Каримовим політики щодо поступового знищення російської та радянської спадщини на території Узбекистану.

Це і масове перейменування міст і вулиць з російськими і просто неузбецькимі назвами, і демонтаж пам'ятників, пов'язаних з радянським періодом. Приміром, у 2009 році в Парку бойової слави в Ташкенті було демонтовано монументи, встановлені на честь 30-річчя перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні.

Сабір Рахімов служив у Червоній Армії з 1922 року. До війни він проходив службу в Туркестанському військовому окрузі, де вів боротьбу з басмачами. Під час Другої світової брав участь у боях на Західному і Південному фронтах.

У 1942 році Рахімов був призначений командиром 395-ї стрілецької дивізії, з якою брав участь в боях на Кавказі (зокрема, брав участь в Туапсинській оборонній операції). 1943-го удостоєний званням генерал-майора.

Рахімов загинув в 1945 році в боях за Данциг (Гданськ) на території Польщі. Звання Героя СРСР було присвоєно йому посмертно.

Офіційна Москва, яка регулярно влаштовувала істерики українській та грузинській владі за неповагу та нібито "плюндрування" воїнських меморіалів учасникам Другої світової війни, ніяк не відреагувала на акт вандалізму.

Ігор Калинець: «Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати"

Іноді мене запитують, чи я шкодую, що моє життя так склалося. Мені здається, що ні. Не мало б воно тоді смислу, якби я не перейшов через те все, якби не було тих 60-х, ув’язнення у 70-ті, того піднесення національного — всі ті події допомогли мені відчути, що я щось значу, що я щось зробив, що я комусь потрібен власне таким, яким я є в даний момент. Мені здається, що то і є сенс мого життя.

Петро Франко. Таємниці життя і смерті

28 червня 1890 року народився наймолодший із трьох синів Івана Франка – Петро. В історію визвольної боротьби він увійшов як один із засновників української скаутської організації "Пласт", хоробрий старшина Легіону Українських січових стрільців, командант летунського відділу Української Галицької армії. Для сталінського ж режиму він став небезпечним ворогом народу, якого ліквідували, ймовірно, у перші дні німецько-радянської війни.

Напади Бурундая та їхні наслідки. Уривок із книги "Король Руси Данило Романович" Даріуша Домбровського

Данило Романович, перший король Руси, – одна з головних постатей історії України. Подолавши численних внутрішніх та зовнішніх ворогів, Данило утвердився як один із найвпливовіших володарів Центрально-Східної Європи. Книжка Даріуша Домбровського – найповніша сьогодні біографія Данила Романовича. Ґрунтуючись на багатьох джерелах, автор не лише докладно реконструює життєвий шлях цього видатного державця, а й переконливо вписує його постать у європейський політичний ландшафт.

Суд над дітьми. Ольга Попадин – про молодь ОУН, два арешти і розстріл друзів

17-річна гімназистка зі Львова Ольга Попадин була однією з підсудних на "Процесі 59-ти". Енкаведисти не робили жодних пільг неповнолітнім — лупцювали, знущалися. Про це пані Ольга розповідала в інтерв'ю "Локальній історії". З її спогадів, показова розправа обернулася на протест — молоді арештанти під час суду заманіфестували несприйняття окупаційної влади, а оголошення вироку зустріли виконанням українського гімну.