Спецпроект

Влада Узбекистану знесла пам'ятник Герою Радянського Союзу. Москва мовчить

У Ташкенті на території Сабір-Рахімовского району, нещодавно перейменованого в "Олмазар", демонтовано пам'ятник герою Великої Вітчизняної війни, генерал-майору Сабіру Рахімову. Чотириметровий пам'ятник знаменитому радянському військовику, що стояв на двометровому постаменті, зносили шість бульдозерів.

За інформацією агентства "Фергана", уламки бетону, граніту і земля вантажили на "КамАЗи" і негайно ж вивозили. Все це відбувалося під пильним наглядом численних співробітників міліції і хокіміята (міської адміністрації).

Про те, що доля меморіалу вирішена, стало зрозуміло ще в кінці 2010 року, коли в Ташкенті раптово перейменували станцію метро, яка носила ім'я єдиного узбецького генерала Другої світової, а потім і названий на його честь район столиці. Стало відомо, що у Ферганській області теж перейменували район імені Рахімова.

Від самих узбецьких властей жодних пояснень, як зазвичай, не було. Втім, як відзначає агентство "Новый регион" , абсолютно очевидно, що всі ці дії ведуться в руслі здійснюваної президентом Ісламом Каримовим політики щодо поступового знищення російської та радянської спадщини на території Узбекистану.

Це і масове перейменування міст і вулиць з російськими і просто неузбецькимі назвами, і демонтаж пам'ятників, пов'язаних з радянським періодом. Приміром, у 2009 році в Парку бойової слави в Ташкенті було демонтовано монументи, встановлені на честь 30-річчя перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні.

Сабір Рахімов служив у Червоній Армії з 1922 року. До війни він проходив службу в Туркестанському військовому окрузі, де вів боротьбу з басмачами. Під час Другої світової брав участь у боях на Західному і Південному фронтах.

У 1942 році Рахімов був призначений командиром 395-ї стрілецької дивізії, з якою брав участь в боях на Кавказі (зокрема, брав участь в Туапсинській оборонній операції). 1943-го удостоєний званням генерал-майора.

Рахімов загинув в 1945 році в боях за Данциг (Гданськ) на території Польщі. Звання Героя СРСР було присвоєно йому посмертно.

Офіційна Москва, яка регулярно влаштовувала істерики українській та грузинській владі за неповагу та нібито "плюндрування" воїнських меморіалів учасникам Другої світової війни, ніяк не відреагувала на акт вандалізму.

Коротка історія шкільного харчування в Україні: від УРСР до сьогодення

Щороку у вересні батьки вкотре ведуть своїх дітей до школи: хтось, очікуючи на урочисту лінійку, у святковому одязі, а хтось – у буденних джинсах. Не секрет, що шкільна система освіти нині не відповідає потребам часу, і її всіляко намагаються реформувати. Тому в одних школах – віршики та квіточки, а в інших – жодних урочистостей. Як відомо, окрім отримання знань, участі в розвагах, набуття навиків соціалізації та стресостійкості, учні, щодня перебуваючи в освітньому просторі навчального закладу, також вживають їжу. Але мало хто знає історію становлення системи шкільного харчування в Україні, що та як смакувало українським школярам у минулому й смакує сьогодні.

Аркадій Жуковський. Рецензія від органів КГБ

12 січня 2022 року відзначається 100-річчя від дня народження науковця, енциклопедиста, історика, краєзнавця, картографа, культуролога, іноземного члена Національної академії наук України, багаторічного голови Наукового товариства імені Тараса Шевченка (НТШ) в Європі Аркадія Жуковського

«Генеральний погром»: як це було

12 січня виповнюється 50 років від дня найбільшої репресивної акції проти українських дисидентів, коли одночасно було заарештовано більшість відомих представників національно-демократичного руху і розпочався так званий «генеральний погром» українського шістдесятництва

Провал Ярослава Добоша або «бий своїх, щоб чужі боялися»

4 січня 1972 року о 21.20 у потязі № 7 «Москва–Прага» на прикордонному пункті Чоп був затриманий бельгійський турист Ярослав Добош. Ця подія стала доленосною для багатьох українських дисидентів. Вона детонувала заздалегідь підготовлену КҐБ хвилю репресій, яку в таємних документах назвали операцією «Блок». Упродовж 1972–1973 рр. було заарештовано 89 дисидентів. З них 28 у Києві та 13 – Львові. Зазвичай засуджені отримували по 5–7 років ув’язнення. Масштаби репресій перевищили аналогічні процеси над «шістдесятниками»