Спецпроект

Влада Узбекистану знесла пам'ятник Герою Радянського Союзу. Москва мовчить

У Ташкенті на території Сабір-Рахімовского району, нещодавно перейменованого в "Олмазар", демонтовано пам'ятник герою Великої Вітчизняної війни, генерал-майору Сабіру Рахімову. Чотириметровий пам'ятник знаменитому радянському військовику, що стояв на двометровому постаменті, зносили шість бульдозерів.

За інформацією агентства "Фергана", уламки бетону, граніту і земля вантажили на "КамАЗи" і негайно ж вивозили. Все це відбувалося під пильним наглядом численних співробітників міліції і хокіміята (міської адміністрації).

Про те, що доля меморіалу вирішена, стало зрозуміло ще в кінці 2010 року, коли в Ташкенті раптово перейменували станцію метро, яка носила ім'я єдиного узбецького генерала Другої світової, а потім і названий на його честь район столиці. Стало відомо, що у Ферганській області теж перейменували район імені Рахімова.

Від самих узбецьких властей жодних пояснень, як зазвичай, не було. Втім, як відзначає агентство "Новый регион" , абсолютно очевидно, що всі ці дії ведуться в руслі здійснюваної президентом Ісламом Каримовим політики щодо поступового знищення російської та радянської спадщини на території Узбекистану.

Це і масове перейменування міст і вулиць з російськими і просто неузбецькимі назвами, і демонтаж пам'ятників, пов'язаних з радянським періодом. Приміром, у 2009 році в Парку бойової слави в Ташкенті було демонтовано монументи, встановлені на честь 30-річчя перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні.

Сабір Рахімов служив у Червоній Армії з 1922 року. До війни він проходив службу в Туркестанському військовому окрузі, де вів боротьбу з басмачами. Під час Другої світової брав участь у боях на Західному і Південному фронтах.

У 1942 році Рахімов був призначений командиром 395-ї стрілецької дивізії, з якою брав участь в боях на Кавказі (зокрема, брав участь в Туапсинській оборонній операції). 1943-го удостоєний званням генерал-майора.

Рахімов загинув в 1945 році в боях за Данциг (Гданськ) на території Польщі. Звання Героя СРСР було присвоєно йому посмертно.

Офіційна Москва, яка регулярно влаштовувала істерики українській та грузинській владі за неповагу та нібито "плюндрування" воїнських меморіалів учасникам Другої світової війни, ніяк не відреагувала на акт вандалізму.

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.