Спецпроект

НА ОБОЛОНІ ВІДКРИЛИ ПАМ'ЯТНИК ОФІЦЕРАМ АРМІЇ УНР (ФОТО)

28 травня в Оболонському районі відкрили пам'ятник "Старшинам Армії УНР - уродженцям Києва". Він став першим монументом у столиці, присвяченим воїнам Армії Української Народної Республіки.

Про це повідомляють ініціатори будівництва пам'ятника.

Пам'ятник являє собою збільшену копію ордена "Хрест Симона Петлюри" - нагороду, затверджену 1932 року урядом УНР у вигнанні.

Право на відзнаку мав "кожен вояк Армії УНР та повстанських відділів, який брав участь у збройній боротьбі за визволення України".

Пам'ятник розміщений у мальовничому місці - на розв'язці трамвайних колій, над берегом озера Опечень і на околиці спального мікрорайону, неподалік метро "Оболонь". Вулиця, на якій стоятиме пам'ятник, теж носить ім'я українського офіцера (який устиг повоювати і у французькій, і у радянській арміях) - маршала Малиновського.

Всі фото Дмитра Ларіна

Більш ніж двометровий хрест установлений на постаменті, на якому з чотирьох сторін світу закріплені меморіальні дошки з іменами 34 старшин Армії УНР та Української Держави, які були уродженцями Києва (імена яких вдалося встановити історикам).

 Мітинг відбувся мирно і несподівано зворушливо - без політичних прапорів і гасел

Монумент, розміщений на подвір'ї Храму Ікони Божої Матері "Неопалима купина", був зведений на кошти громади храму та за сприяння благодійної ініціативи "Героїка" і Спілки української молоді.

 З реконструкторами армії УНР в кореспондентів ІП зав'язалася міцна дружба :), тож скоро чекайте детального звіту про озброєння і спорядження Дієвої армії

Захід почався з панахиди за полеглими воїнами Армії УНР, яку відправив настоятель храму о.Віктор Мілейко. Далі був невеличкий мітинг, який відкрив громадський активіст Павло Подобєд. Він розповів біографії багатьох старшин Армії УНР, імена яких викарбувані на пам'ятнику.

 

Більшість із них були колишніми офіцерами Російської імператорської армії. Частина загинула, частина емігрувала, деякі повернулися з еміграції і були репресовані радянськими органами ГПУ-НКВС.

Скромний монумент на церковному подвір'ї

На честь воїнів Армії УНР співав церковний хор парафії "Неопалима купина", хор "Гомін", виступили бандурист Ярослав Джусь (півфіналіст шоу "Україна має талант") та кобзар Тарас Компаніченко зі стрілецькими піснями.

 Перехожі оболонці і пасажири трамваїв цікавилися новим пам'ятником на своєму масиві

Від імені Всеукраїнського об'єднання ветеранів виступив Олесь Гриб.

Нагадаємо, що у грудні 2010 року голова постійної комісії Київради з питань культури і туризму Олександр Бригинець заявив, що вулиця угорського комуніста Мате Залки на Оболоні буде перейменована на честь Романа Шухевича.

Фото: Дмитро ЛАРІН

Лем. Життя не з цієї землі

«Лем. Життя не з цієї землі» — це не лише біографія Станіслава Лема, а й драматична й чесна розповідь про складну історію Центрально-Східної Європи, у якій одне з чільних місць посідає Львів першої половини ХХ століття.

Дослідження демографічних втрат унаслідок Голодомору як злочин?

В історії України було немало трагічних подій, але саме Голодомор 1932—1933 рр. залишається предметом гарячих дискусій та обговорень. І стосується це не стільки сутнісної характеристики Голодомору як геноциду Українського народу, що вже визнано в Україні на законодавчому рівні, скільки полеміки стосовно кількості втрат унаслідок Голодомору і намагання окремих істориків та юристів нав’язати саме число втрат у 7—10, а тепер вже 10—12 мільйонів як незаперечну істину, що не підлягає обговоренню.

Митці і КҐБ: скелети у шафі художника Миколи Глущенка

Попри «білий» бекграунд та декаду богемного життя в Парижі, Художнику вдалося побудувати успішну кар’єру у Радянському Союзі. Його не репресували після повернення з-за кордону у тридцятих, як-то часто відбувалося з іншими поверненцями. Натомість Глущенка часто відправляли в закордонні відрядження, він вільно зустрічався з іноземцями, які приїжджали до країни Рад, супроводжував дипломатичні візити, спокійно надсилав листи за межі СРСР та отримував посилки з іноземними книгами.

Три могили Івана Сенченка

Боюся, ніхто з вас, хто прочитали назву, не знає Івана Сенченка. Його долю в історії української літератури вичерпно характеризує підсумковий абзац у статті на Вікіпедії: «Прожив довге, складне й цікаве життя, сповнене творчої праці. Письменник ніколи не мав почесних нагород. Ім’я його частіше згадували серед нещадно критикованих, аніж визнаних, а книжки рідко перекладалися іншими мовами». До цього треба додати, що твори його ніколи не входили до шкільних програм, а останнє його видання — книжка в серії «Бібліотека української літератури» 1990 року