Спецпроект

На Прикарпатті відкопали поховання жертв НКВД (обережно, ФОТО)

За рік у селі Пшеничники Тисменицького району відкопали близько 200 скелетів людей, які - на думку товариства "Меморіал" - стали жертвами НКВС. Серед недбало захоронених на глибині 20-70 см людей - діти і навіть матір із немовлям.

ІП вже писала про жахливу знахідку у селі Пшеничники Тисменицького району Прикарпаття, де вже другий рік знаходять останки закатованих людей. Івано-франківський "Репортер" зробив фоторепортаж з цього страшного місця.

Нагадаємо, ще у минулому році обласне товариство "Меморіал" віднайшло це масове поховання. Тоді виявили останки 170 тіл, із них 40 дитячих.

Цього року, щойно дозволили погодні умови, розкопки відновили. Результат двотижневої роботи - ще 50 останків. Тож кількість жертв уже вже перевищила дві сотні.

Для судмедексперта-криміналіста Омеляна Левицького це теж 68-і розкопки. У 1989-му він був серед тих, хто проводив дослідження в урочищі Дем'янів Лаз під Івано-Франківськом. Тоді у трьох могилах знайшли останки понад півтисячі людей.

Дем'янів Лаз - галицька Биківня

В урочищі Підгородище біля Пшеничників, як зізнається Омелян Левицький, працювати тяжче. "Розміри цієї ділянки розкопок величезні. В Дем'яновому Лазі - 144 квадратні метри, у трьох ямах. А тут - 4 тисячі квадратних метрів, 40 арів землі. Дем'янів Лаз у 28 разів менший від Пшеничників. Таку масу ґрунту "перелопатити" - це велика праця", - каже він.

"Ще з часів розкопок у Дем'яновому Лазі люди нам говорили, що у напрямку Тисмениці вивозили машинами жертв, яких розстрілювали у тюрмах НКВД (Народного комісаріату внутрішніх справ СРСР - ІП), - розповідає голова правління івано-франківського "Меморіалу" Степан Каспрук. - Власне ми це взяли на озброєння і довгий час шукали те місце".

Розкопки у Пшеничниках, травень 2011 року

Василь Тимків, який очолював групу дослідників, розповідає: "Це село давно вже зацікавило нас, багато вихідців з нього були учасниками визвольної боротьби, і ми часто навідувалися туди збирати спогади. І натрапили на один досить цікавий і дивний факт - виявляється, що у цьому селі з 1939-го по 1941 рік перебував гарнізон НКВД. А у цей період гарнізони НКВД фактично не розташовувалися по селах".

Проведення розкопок

Науковці почали цікавитись у старожилів, чим займались енкаведисти. "І от, збираючи свідчення очевид­ців, ми натрапили на жахливі речі - у село везли вбитих людей, були там і ще живі, - говорить Тимків. - Співставили різноманітні свідчення та приблизно окреслили місце. Використовуючи сучасну техніку, натрапили на захоронення. Це урочище Підгородище, воно знаходиться на околиці села".

Матір з дитиною

Коли почали розкопки, то виявилося, що тіла захоронені досить недбало. Найменша глибина 20 см, найбільша - 70 см. Знайшли й тіла дітей.

"Нещодавно виявили тіло матері, яка обіймає свою дитину", - зазначив Тимків. У кістках знаходять гаки, цвяхи і тому подібні речі. Пошуковці знаходять навіть окремі черепи. Це дозволяє припустити, що енкаведисти відрубували голови окремих жертв.

 Убиті 70 років тому люди

Чого не знайшли дослідники, так це решток одягу. Тож прийшли до висновку, що людей ховали голими.

За словами науковців, це пояснює той факт, що в червні 1941 року було виявлено величезні скирти одягу в Станіславській (Івано-Франківській - ІП) тюрмі, яку енкаведисти поспіхом покинули перед приходом німців. Серед того одягу було дуже багато гуцульського національного вбрання.

У Пшеничниках тривають розкопки

Голова обласного "Меморіалу" Степан Каспрук сумнівається, що за сьогоднішньої ситуації в країні такі дослідження матимуть державну підтримку. Щоправда, на Прикарпатті деяке фінансування забезпечується завдяки обласній програмі пошуку та перепоховання жертв тоталітарних режимів.

Зараз на розкопках в основному працюють члени обласного "Меморіалу" та семінаристи.

Година Папуги. Операція «День Незалежності»

Несподівано виявилося, що у таборі діє невидима сила. Вона була подібна до гравітації: її вплив відчувався завжди, але щоб усвідомити її існування треба було, щоб на чиюсь голову впало яблуко. Тим яблуком стали події Дня Незалежності і пригода з фальшивим візитом американського амбасадора. Дехто раптом зрозумів, що та сила мала серед бранців своїх агентів, була поінформована про їх таємні приготування і комунікації. Перше запитання було очевидне: хто перейшов на інший бік?

Чи був Іван Світличний дисидентом?

На перший погляд це питання може здатися дивним, адже усім добре відомий поетичний твір Івана Світличного «Я – дисидент», де він стверджувально відповідає на це питання.

Диво в Чігошті: право на віру за межами соціалізму

«Я нічого не зробив! Я ж навіть нічого не бачив!» - кричав отець Йозеф Тоуфар. Священник другу ніч сидів в карцері – темному вологому приміщенні в підвалі тюрми. Він два дні не їв, шлунок палав від пересоленого супу, який давали «неслухняним» арештантам після декількох днів без їжі. Все тіло боліло – сьогодні знову навідувався інспектор Ладіслав Маха і проводив «екзекуції» - вибивав зізнання. Все тіло було в синяках, ноги опухли. Священник навіть не знав, що знаходиться у спецвідділі тюрми для католицьких священнослужителів у місті Валдіце. І жити йому залишилося декілька днів.

Андреа Халупа, авторка сценарію фільму «Ціна правди»: «це історія, яку розповів мені дідусь»

Сценарій до фільму «Ціна правди», який зняла польська режисерка Аґнєшка Голланд, написала Андреа Халупа – американська журналістка українського походження. Вона друкується в «The Atlantic», «TIME», «Forbes». Вперше про Голодомор Андреа почула в дитинстві від свого дідуся, який його пережив. А в студентські роки вона читала про життя репортера «New York Times» Волтера Дюранті в Москві. Саме тоді вона дізналася про Гарета Джонса, пригадала історію своєї родини і вирішила: «Я точно напишу сценарій до фільму, який розповідатиме про це».