Спецпроект

Посол Польщі проти спільного підручника з історії

Посол Польщі в Україні Генрік Літвін вважає недоцільною розробку спільного українсько-польського підручника з історії.

Про це повідомляють "Українські новини" з посиланням на газету "День".

"Спільний підручник - це ще не все. Головне - який він. Україна й Росія вже мали спільний підручник. Мені здається, що це не було особливо добре для України, зокрема, для знання історії. На мій погляд, спільний підручник - це не найкращий підхід", - сказав Літвін.

Разом з тим він вважає, що співробітництво в цій тематиці потрібне.

"Необхідно підготувати спільні мінімуми знань, які потім можна використовувати в державних підручниках. Вважаю, що це більш ефективний підхід, ніж робота над спільними підручниками. Ми не будемо міняти держави, а будемо діяти в межах держав", - сказав посол.

Він упевнений, що важливо готувати молоде покоління до діяльності в межах існуючих держав, при цьому з повагою до історії та національної ідентичності сусідніх країн.

Нагадаємо, міністр освіти Дмитро Табачник пропонує створити спільні навчальні посібники для вчителів історії Угорщини, Словаччини, Росії, Литви, Туреччини та Білорусі.

У жовтні 2010 року Україна й Росія створили робочу групу з розробки спільного навчального посібника для вчителів історії.

У листопаді 2010 року міністр освіти і науки Дмитро Табачник заявляв, що таку пропозицію надіслали і Польщі, однак відповіді на той момент не надійшло.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.

Наше (?) Січневе повстання (1863–1864 роки)

25 січня цього року у Вільнюському кафедральному соборі голови трьох держав "Люблінського трикутника" – Кароль Навроцький, Ґітанас Науседа і Володимир Зеленський вшанували 163-тю річницю Січневого повстання 1863–1864 років. Мало хто звернув увагу, але це перше в історії наших трьох країн спільне вшанування пам'яті учасників цієї історичної події на найвищому державному рівні.