Спецпроект

Поляки дискутують, чи потрібно було повставати проти німців

У Польщі тривають урочистості з нагоди річниці початку Варшавського повстання 1944 року - одного з найбільш трагічних епізодів війни. Однак цьогоріч їх затьмарили слова міністра закордонних справ Радослава Сікорського - він сказав, що масові жертви повстанців були непотрібними.

Про це повідомляє "Ґазета Виборча" .

Затятий дописувач до Twitter Радослав Сікорський одним коротким реченням у цьому ресурсі спричинив справжній скандал. У хвилину дозвілля пан міністр написав дослівно таке: "Нам треба зробити свої висновки із цієї національної катастрофи".

До свого коментаря на Twitter Радослав Сікорський додав посилання на сайт, який об'єднує противників героїзації Варшавського повстання. Або як вони самі себе називають - "противників культу злочину Варшавського повстання".

Автори сайту аргументують свою позицію тим, що сигнал до повстання у Варшаві був поданий за невиправданої ситуації.

Польське підпілля довгий час готувались до вибуху: збирали зброю, вишколювали молодь, створювали воєнізовані структури. Бажання відкрито боротись із нацистами було величезне, підтверджене до того ж національними міфами про Січневе та Листопадове повстання.

За вашу і нашу свободу. Про Листопадове повстання проти імперії

Але на серпень 1944 року Армія Крайова об'єктивно не мала таких ресурсів (людських та військових), щоб протиставити себе німецьким регулярним військам. До того ж, у лавах підпільників була переважно необстріляна молодь (і навіть діти), озброєна легкою стрілецькою зброєю (рушниці, пістолети, зрідка автомати), а про таку військову техніку як танки, гармати та літаки повстанці могли лише мріяти.

Розрахунок командування повстанням був лише на те, що німецька армія є деморалізована і не буде чинити якогось особливого спротиву. Окрім того, за лічені дні очікувалось прибуття радянських військ.

Результатом 63-ох днів Варшавського повстання була капітуляція повстанців перед німцями. Жертвами стали майже 18 тис. польських підпільників та близько 200 тис. цивільного населення.

Сповідь ката. Розповідає той, хто убивав від імені підпілля АК

У руїни було перетворено близько 25% усієї Варшави. Втрати величезні і, на переконання критиків повстання, неспівмірні із результатом.

Допис чинного міністра закордонних справ Польщі у Twitter викликав критичну заяву керівників опозиційної партії "Право і справедливість". Адже у такому висловлюванні урядовця вони вбачають не лише посяганя на національні символи, але і відвертий закид у бік своєї політичної сили.

Нагадаємо, що найбільшої героїзації Варшавське повстання набуло за керівництва покійного президента Леха Качинського. Саме під його патронатом був збудований величний музей цього повстання.

"Ніч музеїв" у Варшаві - реконструкція повстання і транспорт часів ПНР

У свою чергу Президент Польщі Броніслав Коморовський вже прокоментував висловлювання свого однопартійця (партія Громадянська платформа) як "абсолютно недоречне". І додав, що цей факт для нього був "неприємний".

Проблему вже підхопили ліберальні ЗМІ Польщі.

Та ж "Ґазета Виборча" на своїх сторінках вміщує статтю "Суперечка про Варшавське повстання. Я боюся вимовити слово "беззмістовно", у якій містяться досить критичні висловлювання щодо доцільності оголошення повстання.

Цим видання розпочинає широку громадську дискусію. Ось деякі із цитат, які наводить газета:

Павел Ясеніца, польський інтелектуал, дисидент, 1949 рік:

"...Повстання було мілітарно спрямоване проти німців, політично - проти совєтів, демонстративно проти англосаксів, а фактично - проти Польщі".

Українці і росіяни у Варшавському повстанні

Генерал Владислав Андерс, керівник Польського корпусу на Західному фронті:

"Для мене повстання було несподіванкою. Вважаю, що саме це і є найбільшим нещастям. Повстання не мало жодних шансів, разом з тим наразило на жахливі репресії не лише нашу столицю, але і окуповану німцями територію країни...

Я та мої колеги із Корпусу завжди були переконані, що у той час, коли Німеччина вже напевне програє, а більшовики так само вороже вступили до Польщі, як і в 1939 році, вбиваючи наших найкращих людей - повстання було не лише беззмістовним, але і було навіть злочином".

Підготував для ІП: Остап КОЗАК

Про поховання гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного та перспективи його пошуків

Зібрання в одному місці поховань національних героїв – ефективний спосіб підтримки національної ідентичності та пам'яті народу. Зараз активно йде створення подібного пантеону героїв України. У зв'язку із цим у суспільстві почалися обговорення та пошуки могил звитяжних предків, яких варто перепоховати в поважному місці. Однією з таких особистостей безумовно є гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Це одразу розбурхало розслідування стосовно місця його поховання.

Убивство Степана Бандери. Таємна місія агента кдб "Люкса"

Одразу після вбивства 15 жовтня 1959 року в Мюнхені Степана Бандери органи кдб срср розгорнули масштабну кампанію з дезінформації світової громадськості про обставини цього гучного злочину, його замовників і виконавців. Одним із тих, кого на всіх етапах цієї спецоперації залучали до стеження за лідером ОУН, створення умов для його ліквідації та відвернення уваги від справжнього вбивці, був агент на псевдо "Люкс", завербований ще у 1932 році.

Китаїв: за 10 кілометрів від Хрещатика дивом збереглося місто часів Русі

На півдні Києва збереглося місто часів князя Володимира: майже 400 курганів, пів кілометра валів, головний в'їзд, давні дороги і велике поселення, де тисячу років тому вирувало життя. Це - Китаїв, пам’ятка археології національного значення. У центрі Києва оборонні вали давньоруського міста майже повністю поглинула забудова. А всього за десять кілометрів від Хрещатика їх досі можна побачити. Це місце пережило князів, монгольську навалу, імперії, революції та радянську владу. Але чи переживе Китаїв сучасний Київ?

Сусід із сьомої квартири. Справа киянина Венедикта Баранова: як бідність, страх і буденний антисемітизм робили катів зі "звичайних радянських людей"

На початку жовтня 1941-го до будинку №30 на Межигірській вулиці під'їхала підвода. Поліцай із нагайкою запитав, "де тут живуть жиди". Баранов, який стояв біля воріт, одразу повів його на п'ятий поверх, до квартири номер 17. Там залишалася хвора паралізована жінка-єврейка Рахіль Самойовська. Баранов зніс стару з п'ятого поверху і кинув на підводу. У цей час його дружина Анна стягнула з її ніг фетрові боти. Підвода рушила в бік Верхнього і Нижнього Валів.