Радянська "Наука и жизнь" описала iPad у 1988 році (АРТЕФАКТ)

Маленька данина пам'яті Стіва Джобса - скан із радянського журналу 1988 року про те, як виглядатиме комп'ютер у 2000-му. "Пласка коробка, кольоровий сенсорний екран, GPS-навігація..." - перед нами типова сучасна продукція Apple.

Представляємо читачам ІП скан із мега-популярного в радянські часи науково-популярного журналу "Наука и жизнь" за 1988 рік.

Після традиційних звітів про досягнення вчених із братніх соціалістичних країн писали і про американську науку - в даному випадку про те, що компанія Apple, з якої вже три роки як унаслідок корпоративних розборок пішов один із засновників Стів Джобс - провела конкурс "Яким буде комп'ютер майбутнього?"

Сторінка 36 грудневого (№12) числа "Науки и жизни" за 1988 рік

І що ми бачимо в описі студентів-переможців? Розмір з товстий зошит, кольоровий екран, жодної клавіатури, тільки сенсори прямо на екрані, стилус для написання, GPS-навігатор тощо... 

 
 
Переклад з американсько-британського журналу Omni (виходив з 1978 по 1995 рік)

Перед нами типовий айфон чи айпад чи ще щось із модних новинок від Apple.

1984: реклама першого Macintosh від Apple (ВІДЕО)

Не вірите? Сходіть у бібліотеку або гляньте у файлообмінниках. 

 Обкладинка того самого числа "Наука и жизнь"
І ціна - 70 радянських копійок

А ось так виглядав Стів Джобс, який помер сьогодні уранці, у тому ж таки 1988 році. Пішовши в 1985 році з Apple, він заснував власну компанію NEXT, яка через три роки якраз випустила новий комп'ютер.

 Стів Джобс у 1988 році. Фото: theaustralian.com.au

До речі, саме NEXT став першим сервером Павутини - на ньому працював один із винахідників світової інформаційної системи Тім Бернерс-Лі.

У 1996 році занепадаючий Apple викупив NEXT, знову зробивши Джобса своїм керівником - і Стів реалізував ідеї студентів Іллінойського універсу, назавжди змінивши поняття "персональний комп'ютер".

Як створювалася перша у світі "Енциклопедія кібернетики". Глушков і Бажан (ФОТО)

Ще раніше, у 1984-му Стів Джобс разом із колегами з Apple і ввели в повсякденний обіг це поняття - коли створили ЕОМ у тому вигляді, до якого ми звикли - миша, клавіатура, графічний інтерфейс. Ось відео з презентеції цього ПК: 

Перший Macintosh розмовляє, жартує, що не треба довіряти компам, "яких ви не можете підняти" і хвалить своїх творців Джобса і Возняка під овації величезного залу. 

Емісар ГКЧП. Таємні переговори в кабінеті у Кравчука

За версією Крючкова, Кравчук сам був ініціато­ром введення надзвичайного стану в кількох областях України. І шеф КГБ переконав його цього не робити. Те, що згадували Кравчук, Масик і генерал Шариков, у деталях збігалося. Версія Крючкова суперечила версії Варенникова, а вони обидві — суперечили тому, що роз­повідала решта присутніх у кабінеті Кравчука.

Парадоксаліст Прушинський та українське питання

Коли на полях Другої світової війни лунали канонади вибухів, Ксаверій Прушинський уже радив полякам не надто опиратися передачі Львова та Вільнюса українцям і литовцям. Це було задовго до Ґедройця, Мєрошевського та отця Маєвського. Тим самим він закономірно накликав на себе шквал критики з боку співвітчизників, чому не допомогли потім ані спроби пояснити свою логіку, ані обіпертися на авторитети. Проте це не змінює факту першості у виголошенні ідей, які потім трактуватимуться як примиренство.

Радянський ядерний колапс. Уривок із книги "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин

Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала третій за потужністю ядерний арсенал у світі. Але разом з цією військовою потугою українська влада опинилася перед складною дилемою: чи варто відмовитися від зброї масового знищення в обмін на міжнародні гарантії, чи, попри загрозу міжнародної ізоляції, шукати шлях до утвердження себе як ядерної держави. Книжка "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин — це глибоке аналітичне дослідження цього вибору.

Міф та апологія Дмитра Яворницького

Дмитра Яворницького вважають чи не найбільш дослідженою постаттю серед українських істориків: за кількістю написаних про нього книжок, статей та знятих фільмів він йде пліч-о-пліч хіба що з Володимиром Антоновичем і Михайлом Грушевським. Парадокс Яворницького полягає в тому, що кількість написаного про нього прямо пропорційна зміфологізованості його життєпису.