У Львові розкидають старовинні книги по вулиці (ВІДЕО)

Із храму святих Петра і Павла (Костел єзуїтів), що у центрі Львова, вивозяться книги із фондів бібліотеки ім. Стефаника, які зберігалися там 65 років - при цьому вантажники поводяться зі старовинними фоліантами абияк, часто псуючи їх.

Про це повідомляє ЗІК.

Книги відтранспортовували у нове фондосховище, що на вулиці Авіаційній, 1 - люди у військовій формі перекидали стопки книг із рук в руки, і вантажили в автомобіль.

Книги XVIII-XIX століття буквально літали по вулиці, з них випадали сторінки, які абияк вкладали назад. Іноді книги просто падали на землю, – це чітко видно на відео.

Під час зйомки двоє охоронців намагалися відібрати камеру у журналіста. оді до неї підійшло двоє охоронців, які намагалися заборонити зйомку і відібрати камеру. Але коли жінка пояснила чоловікам свої права і вони відійшли, покликали настоятеля храму – отця Степана Суса.

Отець попросив представитися і назвати ЗМІ, коли вона це зробила, почав комусь телефонувати, а потім узявся викручувати руки журналісту, щоб одібрати камеру.

Нагадаємо, планується, що храм святих Петра і Павла (Костел єзуїтів) буде повністю звільнений від книг до 28 листопада. Після цього розпочнеться інтенсивне прибирання святині та підготовка до освячення.

Храм Петра і Павла належить Українській греко-католицькій церкві. Отець Степан Сус - голова Центру військового капеланства УГКЦ.

Про те, як знищували книги в часи УРСР, дивіться відео на "Історичній Правді".

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.