ВИЙШОВ РОСІЙСЬКИЙ ПЕРЕКЛАД БЕСТСЕЛЕРУ НАТАЛІ ЯКОВЕНКО. Фото

Книга професора НаУКМА Наталі Яковенко "Нарис історії середньовічної і ранньомодерної України" перекладена російською мовою і видана в Москві.

Про це повідомляє видавництво "Новое литературное обозрение", яке й видало працю.

Авторизований переклад з української здійснив Владімір Рижковскій, науковий редактор - український історик Олексій Толочко.

В анотації до російського видання повідомляється, що оповіданням про страждання народу, спраглого знайти свою державу, Яковенко протиставляє історію України як тривалий процес цивілізаційних зустрічей (Заходу і Сходу, православ'я та ісламу, католицтва і православ'я) і результат взаємодії і конфліктів різних держав, етнічних і соціальних груп, що творили неповторні культурні обриси того, чому судилося стати нинішній Україні.

 Обкладинка російського видання. Під нею - 768 сторінок

"У світлі цієї концепції знаходять нове і різнобічне трактування також і дискусійні вузли спільної україно-російської історії, - повідомляє російське видавництво. - Кому належить спадщина Давньої Русі? Чи була Переяславська рада 1654 р. "возз'єднанням"? Як пояснити суперечності особистості Івана Мазепи?"

На думку росіян, строгість наукового опису і витонченість стилю роблять книгу Яковенко одночасно і серйозним, і захоплюючим читанням: "Наразі це найповніший з опублікованих російською мовою вступ до передмодерної історії України, який може слугувати навчальним посібником".

"Нарис історії cередньовічної та ранньомодерної України" - книга Наталі Яковенко, яка розповідає про події на території України з IX до кінця XVIII сторіч. Вперше видана в 1997 році, вона зазнала вже чотирьох перевидань.

Одне з українських видань

За оцінкою "Критики" - українського видавця праці - це "нормальна історія звичайного народу, не ганебніша й не героїчніша від інших, і її можна пропонувати широкому світові, з якого добрі чи погані вітри занесуть нових, прихильних чи неприхильних, читачів, зокрема з-поміж старих родичів, і їхня обізнаність чи необізнаність із нашою історією стане нарешті проблемою їхньої освічености, а не нашої повноцінности, яку щоразу чомусь треба доводити – хоч би й самим собі".

Читайте також інтерв'ю Наталі Яковенко для "Історичної Правди"

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.