Вийшла книга про Івана Ремболовича - бійця армії УНР, дивізії "Галичина" і УПА

Вийшло дослідження про Івана Ремболовича – начальника зв’язку Дієвої армії УНР, учасника Другого зимового походу 1921 р., командира саперного куреня дивізії “Галичина”, учасника підпілля ОУН на Прикарпатті в 1944 – 1949 роках.

У сьомому томі “Енциклопедії українознавства” Володимира Кубійовича про Івана Ремболовича написано лише 31 слово і трохи не завжди точних цифр, разом 42 знаки. В них вміщено біографію людини, яка пройшла дві світові війни, дві епопеї Визвольної боротьби. 

60 років рідні та історики не могли ознайомитися з “кримінальною” справою Івана Семеновича Ремболовича. В останній рік президентської каденції Віктора Ющенка це нарешті вдалося Романові Ковалю, відтак ця справа лягла в основу його дослідження.

Книжка “Іван Ремболович” з’явилася завдяки фінансовій підтримці Братства вояків 1-ї Української дивізії УНА та Історичного клубу “Холодний Яр”.

 

 Обкладинка книги

РЕМБОЛОВИЧ Іван Семенович (28.01.1897, м. Городня Чернігівської губернії – 8.09.1950, Станіслав, тепер Івано-Франківськ).

Військовий діяч; молодший офіцер саперної команди 19-го Костромського піхотного полку 5-ї піхотної дивізії, командир саперної команди 670-го Дунаєцького піхотного полку 168-ї піхотної дивізії (1917), помічник командира 5-ї саперної роти 5-ї піхотної дивізії російської армії (09.1917),

отаман півсотні Вільного козацтва (поч. 1918), командир пішої півсотні української охоронної сотні м. Городні (весна 1918), старшина 20-го кінного Павлоградського полку (4.01.1919), кінного дивізіону корпусу Січових стрільців (10.01.1919),

начальник зв’язку 1-ї Запорозької стрілецької дивізії, Запорозької групи (05.1919), штабу Дієвої армії УНР (4.08.1920), начальник оперативного відділу 4-ї Київської дивізії Волинської групи (27.10.1921 – 5.11.1921), командир ударної частини Української повстанської армії Юрка Тютюнника (5.11.1921),

командир саперної сотні 14-го саперного куреня, командир саперного куреня дивізії “Галичина” (1.12.1943 – 1.07.1944).

Військове звання – підполковник Армії УНР, сотник дивізії “Галичина”.

Народився у сім’ї службовця земської управи. 1905 року вступив у Городнянське земське училище, освіту продовжив у Городнянському 4-класному вищеначальному училищі. Закінчив його напередодні війни. Здавши іспити за 6-й клас гімназії, пішов до війська добровольцем.

Учасник Першої світової війни. Закінчив Віленське училище (Полтава, 01.1916). За героїзм здобув хрести Станіслава ІІІ ступеня, Анни ІІІ ступеня, Володимира ІV ступеня. Учасник українізації частин російської армії. Делегат Першого, Другого і Третього всеукраїнських військових з’їздів (Київ, 1917).

Організатор Вільного козацтва на Чернігівщині. Учасник боїв проти червоних у 1917 – 1919 роках. У грудні 1919 р. інтернований поляками у Луцьку. З лютого 1920 р. служив у 2-й (невдовзі 6-й Січовій) дивізії. Учасник Другого зимового походу УПА, під час якого вславився в боях за Коростень, інші міста і села.

12 листопада в с. Чайківка тяжко поранений у праве стегно. Попри поранення, в бою під с. Малі Миньки 17 листопада 1921 р. організував групу до ста осіб, з якою хоробро оборонявся, та все ж потрапив у більшовицький полон, з якого втік.

Учасник Другої світової війни. Учасник битви під Бродами у липні 1944 р., під час якої був тяжко поранений, внаслідок чого втратив ногу. У 1944 – 1949 рр. – у підпіллі ОУН (псевдо “Полковник Балбачан”). Арештований 7 листопада 1949 р. в с. Космачі Яблунівського району на Гуцульщині.

15 травня 1950 р. згідно зі ст. ст. 54-1А, 54-11 КК УССР Івана Ремболовича засуджено до розстрілу. Вирок виконано 8 вересня 1950 року.

На подання голови Івано-Франківської станиці Братства 1-ї УД УНА Володимира Малкоша іменем Івана Ремболовича названо вулицю в м. Івано-Франківську.

Майдан. Початок. Cпогади учасників Революції Гідності

"Мустафа написав у Фейсбуці: "Хто сьогодні до півночі готовий вийти на Майдан?..". Цей заклик побачив Володимир Коломієць. Він кинув $600 на рекламу допису, і тому його побачили 100 тисяч користувачів".

Март Ніклус: "Дорогий мій Василю! Не вдалось нам більше з Тобою побачитись…"

Василь Стус мав відбути 10 років примусових робіт та 5 років заслання. Оскільки він помер, не відбувши й половини цього терміну, радянська держава буквально "тримала його під арештом" навіть після смерті. Лише завдяки шаленим зусиллям родин дисидентів та національно свідомих громадян тіло поета і його побратимів вдалося перевезти в Україну

Від радіокерованої яхти до голосу в окупованих Олешках: 10 історій Українського радіо, які вас здивують

16 листопада 1924-го вийшла в ефір перша передача Українського радіо. Відтоді воно встигло пережити зміни державних устроїв, сталінські репресії й радянську цензуру, Другу світову, боротьбу за незалежність та українські революції, реформу Суспільного мовлення. Радіо декілька разів переїжджало з міста в місто, працювало з поїзда, підвалів і бомбосховищ, змінювало техніку й формати, і при цьому продовжує безперервно мовити — доносячи життєво необхідну інформацію до мешканців окупованих Олешок, розважаючи нас під час блекаутів, об'єднуючи навколо мови українців на всіх континентах через Радіодиктант.

Микола Руденко: "Ми стали першою групою, яка відкинула методи підпільної боротьби та виступила на повний голос"

9 листопада 2026-го відзначаємо 50-ту річницю з дня заснування Української Гельсінської групи сприяння виконанню Гельсінських угод – першої правозахисної організації в радянській Україні, яка відіграла історичну роль у боротьбі за права людини та незалежність нашої держави. Поява такої спільноти в умовах жорсткого придушення державою будь-яких проявів інакодумства стала можливою завдяки підписанню керівництвом СРСР Заключного акта Гельсінської наради з питань безпеки та співробітництва в Європі. Радянський Союз пішов на цей крок в обмін на міжнародне визнання своїх післявоєнних кордонів.