"Молодість" почнеться з німого фільму ранньої УРСР. ВІДЕО

Київський міжнародний кінофестиваль "Молодість" відкриється фільмом виробництва ВУФКУ 1929 року "Шкурник". Комедійне "роуд-муві" було заборонене через антирадянський сарказм - єдина копія з українськими інтертитрами збереглася в Росії.

Про це повідомляє офіційний сайт Національного центру Олександра Довженка.

Показ відреставрованої німої стрічки відбудеться 20 жовтня на урочистій церемонії відкриття кінофестивалю - під акомпонемент симфонічного оркестру “Київ-Класик”.

Заборонений до показу одразу після виходу на екрани (фільм так і не демонструвався в РСФСР та Європі), "Шкурник" багато років пролежав на полицях спецхранів. Після півстолітнього забуття фільм було "перевідкрито" кінознавцем Євгеном Марголітом завдяки есе Осипа Мандельштама "Шпигун", де фільму дано компліментарну оцінку.

У 2011-му копію негативу фільму було куплено в Держфільмофонді Росії, де зберіглася єдина його копія (з українськими інтертитрами). Реставрація німої стрічки була здійснена цього року Національним центром Олександра Довженка. 

Авантюрно-пригодницьку комедію Миколи Шпиковського "Шкурник" створено на основі повісті відомого в 1920-х роках українського письменника Вадима Охріменка, близького друга Максима Рильського.

Аполлон Шмигуєв, підприємливий киянин, чий мирний міщанський побут потривожила громадянська війна, вирішує перечекати негаразди на Півдні України, де панують білі. Зібравши розкиданий на Андріївському узвозі нічийний крам, він вирушає у подорож на верблюді, що невідь звідки приблудився до його дому.

На півдорозі перепинений червоними, разом із конфіскованим на потреби революції “транспортним засобом”, він потрапляє в розпорядження більшовицького комісара.

Запопадливий і вертлявий, Аполлон швидко стає на чолі місцевого комісаріату. Але невитравна жадоба вкотре піддає небезпеці його життя...

Всеукраїнське фотокіноуправління (ВУФКУ) - державна установа Української СРР, яка об'єднала всю галузь, включаючи кіностудії (в Ялті, Одесі та Києві), кінопрокат, кінопромисловість, кіноосвіту та кінопресу. Існувала з 1922 до 1930 року. 

Українське кіно експортувалося на Захід. В 1926 році Україна стає другим після США кінопостачальником для Німеччини. ВУФКУ прогнозувало: "Сто картин на рік, хоч би й не цілком використаних на закордонному ринкові, дадуть українській кінематографії кілька мільйонів валютою".

У 1928 році ВУФКУ випустило 36 власних кінофільмів. 1929 року продукція ВУФКУ становила 40 відсотків від усієї кінопродукції СРСР.

Дивіться також:

Журнал ВУФКУ "Кіно" - обкладинки й тексти. ФОТО

Олександр Доженко. Розсекречені документи спецслужб

Найпопулярніші фільми Української РСР і решти Союзу. ВІДЕО

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.