Помер політв'язень Павло Скочок

12 cічня помер учасник правозахисного руху і в'язень радянської каральної психіатрії Павло Скочок.

 

Про це ІП повідомив історик дисидентського руху Василь Овсієнко.

Павло Скочок народився 5 травня 1935 року в селі Острів Рокитнянського району Київщини.

Навчався в Київському університеті, звідки відраховано за "націоналістичні погляди". Працював до 1966 року в редакції газети "Радянська Україна". У квітні того року звільнений з роботи за критику лінії часопису.

Знаний у самвидаві зі своїх виступів на суді в Івано-Франківську на оборону вчителя української мови Михайла Озерного та з листа-заяви на оборону Івана Дзюби. Вячеслав Чорновіл та Людмила Шереметьева були співавторами того листа.

Скочок довгий час був без роботи, згодом працював коректором. Перед арештом працював робітником.

1.12.1978 заарештований і звинувачений за ст. 62 ч. 1 КК УРСР ("Антирадянська агітація і пропаганда"), спрямований на медичну експертизу до психлікарні ім. І. Павлова в Києві. У лютому 1979 постановою Київського міського суду його спрямовано на примусове лікування, у квітні 1979 перевели до Дніпропетровської спецпсихлікарні.

 Павло Скочок (праворуч) і В'ячеслав Чорновіл

У квітні 1982 звільнений. Працював у музеї Л.П.Симиренка при Мліївській дослідній станції НДІ садівництва на Черкащині. Скочок вивчав і опрацьовував документи про життя й діяльність династії промисловців, учених і меценатів Симиренків. Згодом звільнений з роботи.

Працював коректором, кочегаром. 1985 р. надіслав свого паспорта до Президії Верховної Ради СРСР, протестуючи проти наруги над репресованими Симиренками та над своїми студіями про славетну родину й просив дозволу виїхати до Франції для подальших досліджень літератури, архівів, джерел.

У 1987-90 рр. брав участь у роботі Українського культурологічного клубу, Української Гельсінкської Спілки.

Видавав журнал "Золоті ворота".

 

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер Леонід Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.