Спецпроект

Музей історії Києва просить придумати йому логотип

Музей історії міста Києва продовжує конкурс з визначення нового логотипу з 15 березня до 15 червня 2013 року. Як повідомили в прес-службі КМДА, це пов'язано з тим, що в музей надійшла недостатня кількість пропозицій і з проханням художників-дизайнерів, які працюють над виготовленням фірмового знака.

Про це пише segodnya.ua.

Участь в конкурсі можуть взяти всі бажаючі: як фізичні, так і юридичні особи. Адміністрація музею має на меті створення нового, сучасного, професійного та креативного графічного знака ідентифікації музею. Крім того, зазначають у музеї, логотип повинен відображати багаторічну історію Києва, історичні та літописні відомості про його засновників. За бажанням авторів логотипу, також можна подавати і слоган для Музею історії Києва, співзвучний створеному логотипу, такий, який доповнює зміст логотипу.

До участі в конкурсі допускаються роботи з візуальною ідентифікацією міста: графічними елементами, образами, шрифтами та кольоровими рішеннями.

Крім того, до конкурсної роботи обов'язково необхідно додати запечатаний конверт з інформацією про автора або авторів: прізвище, ім'я, по батькові, адресу та контактний телефон.

Надсилати конкурсні роботи на розгляд потрібно на e-mail: kievhistorymuseum@gmail.com або поштову адресу: 01004, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 7 Музей історії міста Києва, каб. 402.

Також конкурсна робота повинна містити:

- Графічний файл зображення не менше 500х500 пікселів, розміром не більше 300 КБ;

- Текст та ілюстрації логотипу музею двома мовами (українською та англійською);

- Колірне рішення (можливість відтворення в кольоровому, монохромному, рельєфному виконанні);

- Зразки використання логотипу як на великих рекламних площах, так і на сувенірній і поліграфічній продукції;

- Надання брендбука (повне керівництво по використанню фірмового стилю, що містить опис та правила використання розробленого фірмового стилю і всіх його елементів - ред.) В паперовому та електронному вигляді.

У музеї відзначають, що роботи, які надійдуть несвоєчасно, не відповідають умовам або оформлені з порушенням встановлених правил, до участі в конкурсі не будуть допускатися. Також пропозиції, подані на конкурс, не повертаються і не рецензуються.

Більш детальну інформацію можна дізнатися за телефоном (044) 520-28-27.

Теми

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер А. Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.