На Черкащині відмовились вшанувати українського полководця

У селі Зеленьків Тальнівського районі Черкаської області відмовились присвоїти одній із вулиць ім’я односельця – генерал-полковника Армії УНР Олександра Загродського.

Про це повідомляє благодійна ініціатива "Героїка".

У 2012 році представники ініціативи звернулася до Зеленьківської сільської ради з пропозицією перейменувати одну з вулиць села, що носить радянську назву, на честь командира 2-ї Волинської дивізії Армії Української Народної Республіки О. Загродського.

20 березня цього року це питання розглядалося на конференції мешканців села.

"Сільська голова пані Валентина Деркач, озброївшись старим ідеологічним штампом "та воно таке дороге, та нащо воно треба" заходилась відмовляти селян від перейменування, - повідомляє "Героїка". - Зеленьківцям почали розповідати старі байки, що перейменування тягне за собою страшні видатки та заміну паспортів в короткі строки".

 Над сільрадою Зеленькова майорить прапор, під яким воював Олександр Загродський

Селяни, щойно почули, що перейменування – то витрати і біганина з документами, одразу ж відхили пропозицію.

"Аби не виглядати в очах сільської громади печерними українофобами, сільська рада запропонувала "компроміс", - зазначають представники "Героїки". - Мовляв, замість перейменування вулиці побудуємо в селі пам’ятник. Однак не самому лише генерал-полковнику, але і його братові – знаному мовознавцеві, щоб не було "надто націоналістично".

Тож, за рішенням конференції села, ухвалено, що в Зеленькові побудують пам’ятник Олександру та Андрієві Загродським. За які кошти – цього сільська рада не уточнює.

Олександр Загродський

Ось фрагмент із заяви "Героїки":

Що стосується зеленьківських пам’ятників, то варто зазначити, що на території села знаходиться монумент "Невідомому солдату", збудований у 1956 році в період хрущовської міфологізації Великої Вітчизняної війни.

Звісно, що рішення про встановлення цього пам’ятника (як десятків тисяч інших однотипних символів більшовицької пропаганди) ухвалювалось не на рівні Зеленьківської сільради. Ніхто не проводив ніяких конференції чи опитувань громадської думки селян.

З усією повагою до "невідомого солдата" і до пам’яті десятків зеленьківців, які були знищені в горнилі розв’язаної нацистами і комуністами війни, - у Зеленькові народились два відомих полководці. Це Олександр Загродський та Сергій Єфремов [офіцер Армії УНР, командуючий обороною Карпатської України- іП]. Їх сільська рада вперто не бажає вшановувати.

Хочеться пояснити сільській голові та депутатському корпусу сільради, що воїни – це воїни, і вони поза політикою. Якщо для одних пам’ятники та шана, а для інших "конференції" та "обговорення" - це лукавство, за яке соромно перед померлими воїнами. Гидко від усвідомлення, що бійців, які походять з одного села, ділять на "правильних" та "неправильних".

"Героїка" обіцяє обов’язково повідомляти про новини щодо зведення пам’ятника братам Загродським у селі Зеленьків.

Благодійна ініціатива "Героїка" - громадський рух, який ставить на меті відродження українських військових поховань, встановлення пам’ятників та пам’ятних знаків на честь борців за незалежність України.

Від часу появи (2010 р.) "Героїка" встановила більше 20 монументів та пам’ятних знаків у Києві, Херсонській, Рівненській, Івано-Франківській, Черкаській, Тернопільській, Хмельницькій та Київській областях.

Дивіться також інші матеріали ІП за темами "УНР", "Черкащина" та "Монументи"

Майдан. Початок. Cпогади учасників Революції Гідності

"Мустафа написав у Фейсбуці: "Хто сьогодні до півночі готовий вийти на Майдан?..". Цей заклик побачив Володимир Коломієць. Він кинув $600 на рекламу допису, і тому його побачили 100 тисяч користувачів".

Март Ніклус: "Дорогий мій Василю! Не вдалось нам більше з Тобою побачитись…"

Василь Стус мав відбути 10 років примусових робіт та 5 років заслання. Оскільки він помер, не відбувши й половини цього терміну, радянська держава буквально "тримала його під арештом" навіть після смерті. Лише завдяки шаленим зусиллям родин дисидентів та національно свідомих громадян тіло поета і його побратимів вдалося перевезти в Україну

Від радіокерованої яхти до голосу в окупованих Олешках: 10 історій Українського радіо, які вас здивують

16 листопада 1924-го вийшла в ефір перша передача Українського радіо. Відтоді воно встигло пережити зміни державних устроїв, сталінські репресії й радянську цензуру, Другу світову, боротьбу за незалежність та українські революції, реформу Суспільного мовлення. Радіо декілька разів переїжджало з міста в місто, працювало з поїзда, підвалів і бомбосховищ, змінювало техніку й формати, і при цьому продовжує безперервно мовити — доносячи життєво необхідну інформацію до мешканців окупованих Олешок, розважаючи нас під час блекаутів, об'єднуючи навколо мови українців на всіх континентах через Радіодиктант.

Микола Руденко: "Ми стали першою групою, яка відкинула методи підпільної боротьби та виступила на повний голос"

9 листопада 2026-го відзначаємо 50-ту річницю з дня заснування Української Гельсінської групи сприяння виконанню Гельсінських угод – першої правозахисної організації в радянській Україні, яка відіграла історичну роль у боротьбі за права людини та незалежність нашої держави. Поява такої спільноти в умовах жорсткого придушення державою будь-яких проявів інакодумства стала можливою завдяки підписанню керівництвом СРСР Заключного акта Гельсінської наради з питань безпеки та співробітництва в Європі. Радянський Союз пішов на цей крок в обмін на міжнародне визнання своїх післявоєнних кордонів.