У Львові відкривається виставка із рукоділлям жінок-політв'язнів

30 квітня о 15:00 в "Тюрмі на Лонцького" відкриють виставку "Моє серце рветься на волю".

Відвідувачам продемонструють вишивки та інші твори мистецтва ручної роботи, виконані репресованими українками під час слідства, тюремного ув’язнення та заслання після Другої світової війни, повідомляє прес-служба ЦДВР.

Основу виставки складають фондові експонати із збірки Тернопільського історико-меморіального музею політичних в’язнів, а також вишивки на релігійну тематику із колекції Національного музею меморіалу-жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького".

"Вервичку для молитви із висушеного хлібного м’якуша та дві серветки із Божою Матір’ю і ангелом, що оберігає дітей від небезпеки, виготовила 1955 р у таборах Мордовії і згодом особисто подарувала музеєві підпільниця ОУН на псевдо "Калина" — Анна Бурбела-Олексів із Бережан на Тернопільщині. А текстильні картини із заґратованим серцем, херувимами, ув’язненою жінкою та матір’ю із дітьми на могилі батька під березою вишила в Норильську Анна Іовна Хом’як, ці експонати передав до музею її син у 1999 році", — розповідає історик, директор Тернопільського історико-меморіального музею політичних в’язнів Володимир Бірчак.

За словами головного зберігача фондів Національного музею-меморіалу "Тюрма на Лонцького" Ірини Єзерської таке доповнення не тільки збагачує Великодню експозицію, а й дозволяє науковцям простежити типологію розповсюджених композицій та сюжетів арештантських вишивок.

За словами зберігача, ув’язнені вишивали голками із риб’ячих кісток та кольоровими нитками, натороченими із власного одягу, цих невеличких клаптиків тканини, що їх вдавалося зберігати під час численних обшуків.

"Така робота ставала для них духовним розважанням не просто у аматорські творчості, а насамперед у зосередженій молитві, - зазначила Єзерська. - Про це свідчать християнські мотиви вишитих елементів, серед яких переважає поширена іконографія Богоматері, ангелів, хреста, а також написи зі словами молитви до Бога".

Виставку можна оглянути в Національному музеї-меморіалі "Тюрма на Лонцького" до 30 травня щодня з 10:00 до 19:00 без перерви (у неділю до 17:00) за адресою: Львів, вул. Степана Бандери, 1.

Про поховання гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного та перспективи його пошуків

Зібрання в одному місці поховань національних героїв – ефективний спосіб підтримки національної ідентичності та пам'яті народу. Зараз активно йде створення подібного пантеону героїв України. У зв'язку із цим у суспільстві почалися обговорення та пошуки могил звитяжних предків, яких варто перепоховати в поважному місці. Однією з таких особистостей безумовно є гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Це одразу розбурхало розслідування стосовно місця його поховання.

Убивство Степана Бандери. Таємна місія агента кдб "Люкса"

Одразу після вбивства 15 жовтня 1959 року в Мюнхені Степана Бандери органи кдб срср розгорнули масштабну кампанію з дезінформації світової громадськості про обставини цього гучного злочину, його замовників і виконавців. Одним із тих, кого на всіх етапах цієї спецоперації залучали до стеження за лідером ОУН, створення умов для його ліквідації та відвернення уваги від справжнього вбивці, був агент на псевдо "Люкс", завербований ще у 1932 році.

Китаїв: за 10 кілометрів від Хрещатика дивом збереглося місто часів Русі

На півдні Києва збереглося місто часів князя Володимира: майже 400 курганів, пів кілометра валів, головний в'їзд, давні дороги і велике поселення, де тисячу років тому вирувало життя. Це - Китаїв, пам’ятка археології національного значення. У центрі Києва оборонні вали давньоруського міста майже повністю поглинула забудова. А всього за десять кілометрів від Хрещатика їх досі можна побачити. Це місце пережило князів, монгольську навалу, імперії, революції та радянську владу. Але чи переживе Китаїв сучасний Київ?

Сусід із сьомої квартири. Справа киянина Венедикта Баранова: як бідність, страх і буденний антисемітизм робили катів зі "звичайних радянських людей"

На початку жовтня 1941-го до будинку №30 на Межигірській вулиці під'їхала підвода. Поліцай із нагайкою запитав, "де тут живуть жиди". Баранов, який стояв біля воріт, одразу повів його на п'ятий поверх, до квартири номер 17. Там залишалася хвора паралізована жінка-єврейка Рахіль Самойовська. Баранов зніс стару з п'ятого поверху і кинув на підводу. У цей час його дружина Анна стягнула з її ніг фетрові боти. Підвода рушила в бік Верхнього і Нижнього Валів.