Спецпроект

Музей-садибу Олексія Толстого в Самарі відреставрують до ювілею

Музей-садибу Олексія Миколайовича Толстого в Самарі відреставрують до початку вересня - 130-річчя з дня народження письменника.

Про це пише ria.ru.

Проект благоустрою садиби передбачає відновлення альтанок і колодязя, посадку кущів на бузковій алеї, викладку бруківкою основної дороги і відновлення мережі доріжок і стежок на території музейного комплексу.

Музей-садиба Толстого в Самарі був відкритий в 1983 році в будинку вітчима письменника Олексія Бострома. У цьому будинку Толстой народився і провів дитячі роки, багато разів повертався протягом життя. У садибу входили два двоповерхових будинки однакового планування, кам'яний флігель і господарські споруди.

Міська садиба другої половини 19 століття унікальна у своєму роді, має самостійну історико-культурну цінність. Основу експозиції музею складають архіви Толстого і його матері - письменниці Олександри Бостром: листи, щоденники, фотографії, книги, особисті речі. У фондах музею знаходиться більше 10 тисяч документів і матеріалів, пов'язаних із життям і творчістю Толстого.

Теми

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.