Незалежність без зірочки
Наші конфлікти з Росією мають, крім всього іншого, ще й понятійний вимір. «Труднощі перекладу» постають не лише через різні мови, але й різні світоглядні установки. Наприклад, в Росії дуже специфічне розуміння таких понять як «незалежність» та «республіка».
Для початку з'ясуємо, як ми їх трактуємо.
У парадигмі національно-визвольних рухів, в якій ми досі перебуваємо, незалежність – це можливість контролювати територію (свою землю), самостійно формувати владу і політичний курс, мати свою символіку і плекати ідентичність, бути на рівних представленим у спільноті народів.
Навіть, коли є розуміння власної слабкості і вразливості, ідеал незалежності досяжний. Незалежність – це також і право самостійно обирати та міняти сильнішого покровителя, об'єднуватись у союзи і виходити з них за потреби.
Республіка – може бути синонімом суверенітету або антитезою монархії (своєї власної або монархії поневолювача). Республіканізм може означати також і більш патріотичні та консервативні цінності на противагу "зашироким" демократії, лібералізму чи космополітизму.
У російському сприйнятті ці поняття сильно вихолощені.
Класичний марксизм виростав на критиці імперіалістичного колоніалізму Вікторіанської доби. Хоча протягом ХХ століття світ стрімко розвивався, радянська ідеологія відмовлялася помічати позитивні зміни "за бугром". Світоглядна ортодоксія в Росії пережила навіть СРСР, відкинувши тільки пусті гасла та вицвілі стяги.
Суть підходу у тому, що справжня незалежність ототожнюється зі здатністю до автаркії. Отже справді незалежними можуть бути лиже дуже небагато держав – гегемонів глобального чи регіонального рівня. Незалежність більшості інших – це фікція, маніпулятивне гасло, що слугує інструментом гібридної боротьби між реальними гравцями на геополітичній шахівниці.
Тобто ця інша, несправжня незалежність не відкидається, а специфічно трактується і застосовується. Це – незалежність* (із зірочкою). Наприклад, за потреби, можна допустити проголошення незалежності* Білорусі, Молдови, Казахстану в 1991 році. Хвилюватися немає підстав, адже вони все одно нездатні до незалежності (від Москви). Або, щоб покарати Грузію, можна визнати незалежність* Абхазії. З точки зору Москви, і справді нема принципової різниці між незалежністю* України і "ДНР". Просто у них поки різні спонсори такої незалежності*.
Ще більш ортодоксальне сталінське розуміння незалежності*. Воно полягало в тому, що "справді незалежними*" є радянські республіки у тісному союзі з Москвою. А незалежність* буржуазних республік – несправжня. Бо, щоб бути незалежними*, а не просто незалежними** (дві зірочки), варто позбутися у себе влади іноземного капіталу.
Подібність незалежної радянської Росії з незалежними** буржуазними республіками (наявність атрибутів державності) і, водночас, їх відмінність від незалежних* радянських республік (без атрибутів державності) до уваги не бралася.
Тим часом радянський формально етнофедеративний устрій вихолостив ще й поняття "республіка". Воно стало трактуватися як "провінція", інколи – більш незалежна* провінція. Радянський Союз складався з республік. Їх створювали і скасовували в угоду поточному партійному курсу. Коли говорили, що щось відбувалося "з республіками", "у республіках", то мали на увазі – десь на окраїнах імперії.
У пізньо- і пострадянську добу усіляких республік вродило як грибів після дощу. Парад суверенітетів. Вони могли з'являтися в межах РФ, або ззовні – значення не мало. Тому, наприклад, у Москві спочатку досить несерйозно поставились до незалежної* Чеченської Республіки Нохчі-Чоь.
А в на території Карачаєво-Черкесії (менша за Рівненську область) до кінця 1991 року проголосили аж 5 (!) окремих республік. Проросійські сепаратистські утворення за межами РФ також сприймали всього лише як такі ж незалежні* республіки.
Країна-республіка має бути обов'язково "банановою", такою як Республіка Анчурія з роману О.Генрі "Королі та капуста". До речі, це приклад "буржуазної" літератури, яка в СРСР всіляко популяризувалася – було аж дві екранізації за мотивами твору.
У цьому контексті несподіваним і вдалим рішенням було виключити слово "республіка" з офіційної назви України в 1991 році. Російські оглядачі та експерти виявилися настільки непризвичаєними до такого, що й досі подекуди помилково чи механічно пишуть "Українська Республіка" в своїй аналітиці. Показово, що сама Росія також не захотіла називатися "республікою". Вже краще "федерацією"!
В Україні та інших нових незалежних державах до понять "незалежність" і "республіка" вже звикли ставитися більш серйозно, відповідально. Одним з побічних наслідків цього є швидша і гостріша реакція на появу самопроголошених республік та оголошення ними незалежності(*). Сама декларація сприймається нами як щось фатальне, як справді замах та територіальну цілісність. Для Росії, натомість, серйозність своїх сепаратистських намірів треба доводити кров'ю.
