Спецпроект

Музей викупив переписку Вів'єн Лі і Лоуренса Олів'є

Лондонський Музей Вікторії і Альберта викупив архів британської актриси Вів'єн Лі у її онуків. У число придбаних музеєм документів увійшли щоденники, фотографії, театральні та кіносценарії з позначками актриси, її численні нагороди, а також листи її чоловіка, актора Лоуренса Олів'є.

Про це пише lenta.ru.

В архів увійшли всі щоденники Вів'єн Лі, які вона вела з 16 років і до самої смерті. Актриса все життя ретельно збирала і систематизувала свою кореспонденцію, тому в розпорядженні музею виявилося також більше 7500 листів, які писали Вів'єн Лі і Лоуренс Олів'є їхні друзі та колеги. У числі адресантів в архіві значаться поет Т.С. Еліот, Мерилін Монро, Уїнстон Черчилль і королева Єлизавета.

Зокрема, в архіві було виявлено лист до Вів'єн Лі від драматурга Теннессі Уїльямса, який він написав актрисі після перегляду фільму "Трамвай "Бажання" за його п'єсою.

"Немає потреби повторювати тут, який щасливий я був побачити цю картину і вас в ній. Ви зіграли Бланш такою, якою я її собі уявляв, і я вдячний вам за те, як прекрасно ви втілили її на екрані", - писав Вільямс.

Крім того, в архів потрапила гостьова книга з дому Лі та Олів'є в Букінгемшир. Свої автографи у ній залишили актори Хамфрі Богарт, Лорен Беколл, Джуді Гарленд, Рекс Харрісон і режисер Орсон Уеллс.

Багато чого з придбаних матеріалів музей виставить на огляд відвідувачів вже цієї осені, напередодні столітнього ювілею акторки. "Ми щасливі, що придбали архів недоторканним як раз на рік сторіччя з дня її народження і що зможемо вперше продемонструвати його публіці. Вів'єн Лі, безсумнівно, одна з найяскравіших зірок британської сцени та кінематографу ", - заявив директор музею Мартін Рот.

Вів'єн Лі (5 листопада 1913 - 7 липня 1967) - британська актриса театру і кіно. Широку популярність вона отримала завдяки ролі Скарлетт О'Хара у фільмі "Віднесені вітром" (1939). Роль у цьому фільмі принесла актрисі її першу премію "Оскар". Другого "Оскара" Лі отримала за роль Бланш Дюбуа в кінофільмі "Трамвай "Бажання", що вийшов в 1951 році.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.