МОСТУ ПАТОНА - 60 РОКІВ. Фото

Рівно 60 років тому, 5 листопада 1953 року в Києві було урочисто відкрито міст імені Євгена Оскаровича Патона.

Про це повідомляє Голос.ua.

Відкриття першого стаціонарного мосту через Дніпро в післявоєнному Києві було приурочено до 10-oї річниці визволення Києва від німців.

Монтаж першого прольоту моста Патона почався влітку 1941 року, але війна завадила будівницту.

Міст Патона став першим у світі суцільнозварним - монтаж усіх його елементів проводився за допомогою автоматичного і напівавтоматичного електрозварювання. Довжина мосту - 1543 метри, на 300 метрів більше за довжину Хрещатика.

 

Очевидці згадували, що для повоєнного Києва відкриття мосту Патона стало надзвичайною подією, адже це була перша капітальна переправа, що з'єднала обидва береги Дніпра.

Інженер-проектувальник Євген Оскарович Патон помер за кілька місяців до завершення будівництва. Міст назвали на честь творця.

За словами київського історика Віталія Ковалинського, в цій місцевості існували переправи з давніх часів.

В ранньомодерні часи тут діяв Наводницький перевіз, що складався з двох поромів і дерев'яного мосту через Тельбін (тоді це була затока Дніпра). Переправа зазвичай наводилася після весняної повені - тому й називалися Наводнича.

Також це узагальнена назва кількох мостів через Дніпро, які існували з 1713 року в районі сучасного Наводницького парку, де стоїть пам'ятник засновникам Києва. 

В 1744 році був побудований стаціонарний дерев'яний міст довжиною 450 сажнів з мотузяними поручнями, звитими з лози, що належав Києво-Печерській лаврі.

На початку Першої світової війни, в 1914 році, тут був споруджений стратегічний дерев'яний міст на палях, який спалили в червні 1920 року відступаючі польські війська.

У березні 1921 року міст був відновлений і проіснував до середини 1930-х років. У 1935 році замість збудували новий дерев'яний міст, який також був зруйновано - у вересні 1941 року.

За німецької влади на Наводницькому перевозі збудовано тимчасовий міст Райхенау, названий на честь генерал-фельдмаршала Вальтера фон Райхенау. Під час боїв за Київ восени 1943 року він теж був підірваний.

Зараз залишилися тільки кілька старих кесонних опор, які іноді при низькому рівні води можна побачити над поверхнею Дніпра навпроти Наводницького парку лівіше сучасного мосту Патона.

Про поховання гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного та перспективи його пошуків

Зібрання в одному місці поховань національних героїв – ефективний спосіб підтримки національної ідентичності та пам'яті народу. Зараз активно йде створення подібного пантеону героїв України. У зв'язку із цим у суспільстві почалися обговорення та пошуки могил звитяжних предків, яких варто перепоховати в поважному місці. Однією з таких особистостей безумовно є гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Це одразу розбурхало розслідування стосовно місця його поховання.

Убивство Степана Бандери. Таємна місія агента кдб "Люкса"

Одразу після вбивства 15 жовтня 1959 року в Мюнхені Степана Бандери органи кдб срср розгорнули масштабну кампанію з дезінформації світової громадськості про обставини цього гучного злочину, його замовників і виконавців. Одним із тих, кого на всіх етапах цієї спецоперації залучали до стеження за лідером ОУН, створення умов для його ліквідації та відвернення уваги від справжнього вбивці, був агент на псевдо "Люкс", завербований ще у 1932 році.

Китаїв: за 10 кілометрів від Хрещатика дивом збереглося місто часів Русі

На півдні Києва збереглося місто часів князя Володимира: майже 400 курганів, пів кілометра валів, головний в'їзд, давні дороги і велике поселення, де тисячу років тому вирувало життя. Це - Китаїв, пам’ятка археології національного значення. У центрі Києва оборонні вали давньоруського міста майже повністю поглинула забудова. А всього за десять кілометрів від Хрещатика їх досі можна побачити. Це місце пережило князів, монгольську навалу, імперії, революції та радянську владу. Але чи переживе Китаїв сучасний Київ?

Сусід із сьомої квартири. Справа киянина Венедикта Баранова: як бідність, страх і буденний антисемітизм робили катів зі "звичайних радянських людей"

На початку жовтня 1941-го до будинку №30 на Межигірській вулиці під'їхала підвода. Поліцай із нагайкою запитав, "де тут живуть жиди". Баранов, який стояв біля воріт, одразу повів його на п'ятий поверх, до квартири номер 17. Там залишалася хвора паралізована жінка-єврейка Рахіль Самойовська. Баранов зніс стару з п'ятого поверху і кинув на підводу. У цей час його дружина Анна стягнула з її ніг фетрові боти. Підвода рушила в бік Верхнього і Нижнього Валів.