Спецпроект

У Жидачеві відкрили історичний музей

Одне з найстаріших міст України дочекалося власного музею історії. Під нього переобладнали столітню школу.

Наразі Музей історії та мистецтва Жидачівщини без світла та опалення - коштів у казначействі не виділили, а саме приміщення держава дала в оренду на 49 років, повідомляє prostir.museum.

Керівництво Львівської галереї мистецтв, відділенням якої став новостворений музей, сподівається зовсім скоро перевезти у Жидачів з фондосховищ цінні ікони та предмети живопису.

"Жидачівщина – старовинний край, де переплелось візантійське та західне сакральне мистецтво, - розповідає директор Львівської галереї мистецтв Лариса Возницька. - Археологи у різні часи знаходили тут чимало скарбів, проте коли батько з експедицією прибув сюди у 70-х роках, стіни тодішнього музею – старовинного костела – були голими. Ми зібрали усе, що було розкидано довкола, на реставрацію (одна зі старовинних ікон слугувала сходинкою, унікальне розп’яття Христа підібрали з підлоги). Зараз картини, ікони, Царські врата XVII ст. з Жидачівщини зберігаються у фондо­сховищах Олеського замку. Ще більше скарбів міста порозкидано по музеях України та Польщі. Перевозити уже історичні та культурні пам’ятки до жидачівського музею – небезпечно. Хоча охорона приміщення належна, але досі маємо проблему з підключенням опалення".

Поки що стіни музею прикрашають фотомакети пам’яток Жидачівщини, з яких можна зро­бити висновки про вражаючу майбутню експозицію. В 11 експозиційних залах розмістять об’єкти, що описуватимуть місто від дописемних років донині. Жидачівщині є чим похвилитись: у XVIIІ ст. тут знайшли знаменитий "Молотівський скарб" – 15 срібних прикрас та 65 чеських монет Вацлава II (1278 р. н.) і Яна I Люксембурга (1310 р. н.), тут було знайдено два стародавні мечі XII ст., кілька язичницьких кам’яних баб, 30 примірників стародруків, незліченна кількість давніх ікон та елементів декору.

"Відвоювати музей було непростим завданням, бо за ділянку в 600 квадратних метрів у центрі міста велась таємна боротьба, - каже завідувач музею Жидачівщини Степан Ревуцький. - Коли все ж таки було вирішено створити тут музей, нас чекали нелегкі ремонтні роботи. Все це робилось силами працівників музею, коштом меценатів, місцевої влади та Львівської галереї імені Возницького. Державного ж фінансування не було. Навіть фотомакети експонатів на стінах музею зроблені в кредит".

У музеї вже проведено сучасне опалення, печі замінені і готові до пуску, але... Казначейство досі не перечислило 2,5 тисячі гривень на експертизу проекту реконструкції обладнання. Тож запустити опалення керівництво музею не може.

Проте працівники Музею історії та мистецтва Жидачівщини налаштовані оптимістично, планують наступного року до 850-ліття Жидачева представити екс­позицію рідкісних пам’яток. Цей музей, запевняє пан Ревуцький, має важливу місію – разом із Музеєм гетьмана Івана Виговського та пам’яткою XV століття – П’ятничанською вежею – він створить Музейний комплекс Жидачівщини.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.